«Щоб не трапилось, пам’ятай: ніхто не може позбавити тебе того, що у твоїй голові й у твоєму серці»
Такі слова сказала єврейська мати своїй доньці Едіт Еґер перед тим, як піти у газову камеру Аушвіцу. Відома психологиня та авторка написала у своїй книзі, що саме ці мамині слова допомогли їй вижити в таборі смерті.
Сьогодні наше життя перебуває під постійною загрозою. Ми втрачаємо вплив та контроль над ходом подій. Проте ми все ще можемо контролювати свою голову та думки в ній. Зараз дуже легко втратити себе та дозволити війні спалити себе зсередини. Щоб запобігти цьому жаху, психологиня, яка разом із дітьми та собакою евакуювалася з Києва до Європи, дає такі поради.
Психіка людини під час війни
Жахливі розповіді про війну наших бабусь та дідусів були єдиною асоціацію з самим поняттям «війна». У 2014 році Україна вперше зіткнулися з цим, а в 2022-му війна увійшла в кожен український дім та родину. Війні, а зараз фактично відбувається геноцид українців, немає місця в уявленнях про нормальне людське життя. Ніхто з нас, слухаючи фронтові історії дідуся чи історії бабусі з концтабору, не міг уявити, що нам теж доведеться пережити таке. Тому зараз кожен із нас відчуває те, чого не відчували ніколи.
У кожної людини своя індивідуальність, яка проявляється в емоціях та відчуттях. Хтось відчуває злість та ненависть, хтось – страх, а хтось – зовсім нічого. І це нормально. Психіка кожного має свої особливі адаптаційні можливості. Тому перша реакція психіки на стрес може бути дуже різною, неочікуваною та неконтрольованою. Проте людина проживає певні етапи стресу. Після першого шоку настає момент, коли людина починає більш-менш свідомо обирати свої реакції.
З перших годин війни українці почали об’єднуватися та діяти. Потужний волонтерський рух – свідчення цьому. Така реакція свідчить про неймовірну міць духу, великий психологічний ресурс та здатність тримати удар. Проте ейфорія забирає дуже багато енергії. Піднесений стан, так само як і ненависть, потребує колосальних резервів людини. Тому перебування на вершині ейфорії є короткотривалим. За етапом піднесення настає фаза спустошення та відчаю, іншими словами «відкат». Цей етап також не вічний. Згодом психіка виходить на новий рівень віри та надії. Важливо розуміти ці базові закони, це допоможе не «провалюватися» в руйнівні стани, як-от паніка, тотальна ненависть, безнадія тощо.
Ментальне «виживання» та присутність духу
Позиція жертви завжди руйнівна. Тому для виживання дуже важливо обрати позицію керування своїм життя.
«Усе можна забрати в людини, окрім одного – її вибору, як сприймати ці події»
Це слова Віктора Франкла, який вижив у концтаборі під час Другої Світової війни, а після став творцем нового методу психоаналізу – логотерапії.
Зараз неймовірно важко не зануритися у «жертву», бо кожен із нас проходить через величезний біль та страждання. Проте всіма силами намагайтеся не ідентифікувати себе з жертвою. Така позиція позбавляє волі, затуманює мозок і заважає ухвалювати правильні рішення. Так, зовнішні обставини мають вплив на вибір людини. Хтось має ресурс займатися волонтерством, а у когось вистачає ресурсу, аби вижити. Та навіть людина, яка сидить у підвалі в окупованому місті, має принаймні одну річ, на яку вона має вплив – і це її думки. Тільки сама людина може обрати, про що їй думати. Зворушливі відео співаючих гімн людей у харківському бомбосховищі під час обстрілів набули шаленої популярності у мережі. Це більше, ніж красивий патріотичний жест. У надскрутні моменти дуже важко знайти сили в собі та піднятися над обставинами. Проте це надає можливість подивитися на ситуацію ширше, зберегти присутність духу, а можливо побачити вихід, який досі був закритим.
Людяність допомагає стати вище за обставини. Завжди є люди, кому ще гірше – допомагайте їм. Гумор – навіть у найскрутнішій ситуації – може підняти дух. Корисна діяльність – це ваш особистий вклад у перемогу. Планування та обговорення власного майбутнього змушує мозок працювати на порятунок. Спробуйте робити хоча б маленькі кроки до відбудовування звичайного життя: готування їжі, душ, цікава книга, сон тощо. Усе це запускає в голові програму «вижити».
Залишитися людиною
Війна нас перевіряє, жорстко тестує на зрілість та людяність. Так, ми не замовляли такий тест. Проте реальність не залишає місця інфантилізму та змушує брати відповідальність на себе, ухвалювати дорослі рішення. Хтось віддає всього себе, а інколи життя, аби захистити чи допомогти, а хтось втрачає гідність та обличчя. І це не тільки про фронт, але й про звичайні речі: вдячність людям за допомогу, не вимагати до себе особливого ставлення, озирнутися навколо, побачити людей, яким ще гірше, поділитися та допомогти їм. Де б ви зараз не були, пам’ятайте, що кожний з нас є амбасадором України.
Провина вцілілого
Напевно кожен, хто перебуває у відносній безпеці та зміг вирватися з пекла, відчуває «синдром провини вцілілого». Ви маєте повноцінне право пишатися собою, якщо вам вдалося евакуюватися з гарячих точок – ви здійснили неймовірне. Україні потрібні українці. Пам’ятайте, що війна закінчиться і настане час відновлення, яке потребуватиме людських ресурсів. Можливо саме ви будете тією людиною, яка відбудовуватиме країну. Тому зараз ваше найголовніше завдання – відновитися, аби потім направити свої сили у роботу.
Провину вцілілого також можуть відчувати українці з відносно безпечних регіонів України або ж ті, які довгий час живуть в інших країнах. Якщо це відчуття «заморожує» людину, всі її дії та ініціативи, тоді найкращими ліками будуть саме дії. Долучайтеся до наявних ініціатив. Згадайте про свою «суперсилу» та спробуйте використати її – зараз немає неважливих завдань та дій. Українці сьогодні єдині. Вихід на акцію протесту – це новий пакет допомоги Україні. Теплий чай – допомога тим, хто після війни відбудовуватиме країну. Щира посмішка – підтримка, аби не зламатися. Це ефект метелика в дії. Добро завжди перемагає зло. То ж не скупіться на нього. Будь-яка добра справа посилюється і наближає нас до перемоги.
Важке рішення про евакуацію – врятувати дітей, але залишити стареньких батьків вдома
Це дійсно дуже важка ситуація. У випадку з батьками необхідно розібратися, наскільки свідоме бажання залишитися вдома. Поширеною реакцією на стрес людей похилого віку є вивчена безпорадність, інколи певною мірою розумовий регрес. Тобто доросла людина займає позицію маленької дитини, яка потребує уваги та вмовлянь. У цьому випадку необхідно спробувати донести свої почуття до батьків. «Мамо, тільки уяви, як нам усім буде, якщо ми зараз поїдемо, а ти залишишся та загинеш?», «Тату, я дуже хочу, що у моїх дітей був дідусь». Проте вибір залишитися вдома може бути свідомим бажанням та громадянською позицією, на що людина має абсолютне право. Єдиний вихід – прийняти це, як би важко це не було.
Найголовніше завдання мами – вберегти свою дитину. Сьогодні це завдання вкрай важливе. Причому врятувати необхідно не тільки її життя, але і психіку. Багато дітей змушені ховатися у підвалах та бомбосховищах. Вони стають свідками поранень, смерті і, на жаль, інколи самі зазнають насилля. Такі психологічні травми впливають на якість всього подальшого життя. Більшість травм можна вилікувати, особливо свіжі. Проте, якщо є можливість їх уникнути, мама повинна зробити все для цього.
Відчуття ненависті
Абсолютно закономірними є відчуття ненависті, агресія та бажання знищити ворога. Такі сильні емоції є необхідними для проживання горя. Нашим воїнам вони допомагають не боятися та знищувати ворога, людям, які втратили дім або близьких – пережити це. Кожному треба пройти через стадію ненависті, аби зцілитися.
Дозвольте собі негативні почуття, але не ототожнюйте себе з ними. Завжди повертайтеся до того, що всередині вас і більше за лють. Залиште ненависть для ворогів, а любов – для своїх рідних, для наших захисників, пересічних українців та України. Любов не дозволить провалитися в безодню.
Застрягання в хейті
Агресія, як реакція на горе і хейт і як спосіб мислення – 2 різні ситуації. Після жахливих кадрів з Бучі, Ірпеня, Маріуполя та інших міст важко не розпалювати ненависть. Проте, якщо ви особисто не пережили якихось жахіть, спробуйте стримати себе. Проживіть цей етап ненависті та перемикайтеся. Допомагайте родині та тим, хто потребує.
Хейт випалює душу і підтримує ворога. Ви витрачаєте свій час та енергію на ворога, коли навколо стільки людей, волонтерів, захисників потребують допомоги та уваги. Поверніть цю енергію на допомогу Україні. Прославляйте ЗСУ – справжні леви, які б’ються на смерть, аби ми жили. Вони варті нескінченних постів, репостів та коментарів. Не забувайте, що воїни все бачать, читають, зігріваються кожним словом підтримки та стають сильнішими в битві з ворогом.
Питання без відповіді: «Коли це все закінчиться?»
Кажіть собі правду. На жаль, ніхто не знає, коли закінчиться війна. Проте ЗСУ та кожен із нас робить для цього все можливе. В цій війни ми боремося за свою землю, за вільне життя України і ми неодмінно переможемо.
Всі ми сподіваємося якнайшвидше побачити новину, що війна закінчилась нашою перемогою. Проте не варто ставити маячків, на кшталт «війна закінчиться до травневих» тощо. Невиправдані очікування – це ризик провалитися в депресію та програти психологічну війну. Кращий подарунок – неочікуваний подарунок, найщиріша радість – неочікувана радість. То ж нехай наша перемога буде саме такою. А поки завдання кожного – вижити, допомогти іншим, посміхнутися та невпинно вірити в ЗСУ та нашу перемогу.
Джерело
Залишити відповідь