Сьогодні у нас є можливість за секунду зв’язатися з людиною, яка знаходить за сотні або ж тисячі кілометрів від нас. Ми можемо дізнаватися, що відбувається у житті одне одного у режимі реального часу, обмінюватися повідомленнями, надсилати відео та фото – і це чудове досягнення сучасності дозволяє нам скоротити фізичну відстань. Але водночас багато людей зізнаються, що почуваються самотніми навіть із близькими людьми. І мова йде не лише про романтичні стосунки, самотньо можна почуватися з друзями, батьками, сестрами та братами…будь-де та будь з ким.
Про це пише Софі Ґреґуар Трюдо у своїй книжці «Крок назустріч». Дружба, батьківство, дитячий досвід і наше прагнення бути прийнятими – проблема самотності набагато ширше, ніж може здаватися на перший погляд.
Близькість починається задовго до дорослого життя
У дорослому життя ми всі будуємо стосунки. Але вміння будувати стосунки не виникає нізвідки просто, тому що нам виповнилось 18 або 25 років. Воно формується з народження. Як нас чули, як любили, допомагали та підтримували, який був зв’язок із батьками – все це ми беремо з собою у доросле життя та починаємо будувати стосунки.
Потреба в близькості супроводжує нас упродовж усього життя. Наші дорослі стосунки є продовженням історії, що почалася в дитинстві ще задовго до дружби, першого кохання, шлюбу чи батьківства. І найголовніша наша задача – це зрозуміти як на кожному етапі життя нам навчитися розуміти, відчувати та задовольняти свої потреби та потреби близьких попри вікові бар’єри та життєві травми, які часто тягнуться з дитинства.
Чому зближення нас лякає?
Напевно кожен із нас прагне близькості. Ми хочемо бути коханими, зрозумілими, прийнятими, хочемо мати людей, поруч із якими можна бути собою. Але парадокс у тому, що, попри це прагнення, ми не завжди до кінця розуміємо, що насправді означає бути близькими.
Часто ми плутаємо близькість із постійною присутністю, спільним побутом чи нескінченними розмовами. Нам здається, що достатньо проводити час разом, ділитися новинами й підтримувати зв’язок. Але справжня близькість починається значно глибше, а саме з готовності побачити й показати одне одному не лише свої сильні сторони, а й страхи, сумніви, розгубленість і вразливість.
І саме це лякає.
Ми звикли контролювати власний образ, відповідати очікуванням і приховувати ті частини себе, які здаються недостатньо хорошими. Нам хочеться, щоб нас любили впевненими, успішними й сильними. Але справжні стосунки починаються там, де закінчується потреба весь час здаватися «правильними».
Але, чи можлива така близькість з іншими без близькості із собою? Вкрай важко відкриватися іншій людині, якщо ми самі не розуміємо, що відчуваємо, чого боїмося і чого насправді потребуємо.
«Ми шукаємо близькості з іншими, але шлях до неї починається із зустрічі із собою»
Майндфулнес, творчість, рух, йога, практики самопізнання – це все інструменти турботи про себе, почати чесний діалог із собою та відновити зв’язок із власним внутрішнім світом. І тоді, відчувши опору всередині себе, ми можемо по-справжньому наблизитися до тих, кого любимо.
Як інформаційний шум руйнує близькість
Сучасний ритм життя зовсім не допомагає нам будувати близькість. Постійна зайнятість, нескінченний потік новин, повідомлень і подій забирають у нас найцінніше – можливість побути наодинці із собою та почути власний внутрішній голос.
Ми звикли весь час бути «на зв’язку»: відповідати на повідомлення, стежити за стрічкою новин, перемикатися між робочими завданнями та домашніми справами. Здається, ніби ми стали більш поінформованими й пов’язаними одне з одним, але насправді часто відчуваємо протилежне – втому, розгубленість і віддалення.
У цьому безперервному русі ми дедалі рідше ставимо собі прості запитання:
- що я зараз відчуваю?
- чого потребую?
- чому мені складно бути поруч із цією людиною?
- коли востаннє я по-справжньому слухав/ла себе?
І саме тут ховається одна з головних проблем. Коли ми перестаємо помічати власні почуття й потреби, нам стає важче помічати й почуття тих, кого ми любимо. Ми можемо проводити разом багато часу, говорити про побут і щоденні справи, але водночас поступово втрачати справжній емоційний зв’язок.
«Справжня близькість неможлива без уважності – спершу до себе, а потім і до інших»
Без цієї внутрішньої зупинки стосунки ризикують перетворитися на набір звичок, обов’язків і щоденних турбот. А близькість – на щось, що ми весь час відкладаємо «на потім».
З чого починається шлях до близькості?
Тут треба зрозуміти істину – універсального рецепта міцних стосунків не існує. Але близькість народжується не з гучних жестів чи ідеальних слів, а з маленьких щоденних кроків назустріч собі та іншим.
І ці кроки виглядають простіше, ніж ми звикли думати:
- вчитися слухати і тих, кого ми любимо, і самих себе;
- знаходити час на розмови без телефонів і поспіху;
- частіше запитувати близьких не лише про справи, а й про їхні почуття;
- дозволяти собі бути вразливими й чесно говорити про те, що нас турбує;
- залишати у своєму житті місце для тиші, творчості, руху та відпочинку.
Ми живемо в час, коли підтримувати зв’язок стало простіше, ніж будь-коли. Але справжня близькість, потребує того самого, що й раніше: уваги, відкритості та готовності бути поруч.
Книжка Софі Ґреґуар Трюдо «Крок назустріч» – щира розмова про те, як навчитися краще розуміти себе, дбати про свій внутрішній світ і не втрачати зв’язок із тими, кого ми любимо
Залишити відповідь