Дитина сидить на підлозі й уже двадцять хвилин будує щось із подушок. Доросла людина, яка проходить повз, майже завжди відчуває легкий неспокій: час іде, а дитина нічого не робить.
Насправді в ці двадцять хвилин вона робить дуже багато. Просто результат цієї роботи не видно одразу, і він не схожий на вивчену літеру.
Що росте в дитині, поки вона грається
Американська академія педіатрії у 2018 році випустила окрему доповідь про гру. Формулювання там пряме: гра не є чимось несерйозним, вона змінює будову й роботу мозку і розвиває те, що дослідники називають виконавчими функціями.
За цією назвою ховаються дуже побутові речі:
- утримати в голові мету, поки робиш щось довге;
- не кинути справу, коли поруч щось цікавіше;
- зупинити перший порив і вибрати іншу дію;
- перемкнутися, коли правила змінились.
Це і є те, що ми зазвичай називаємо дорослішанням. Дитина, яка може дочекатися своєї черги, не «слухняніша» за іншу. Вона просто вже вміє гальмувати перший порив, і це вміння звідкись узялося.
Одне дослідження, де це видно на числах
У 2016 році група дослідників на чолі з Тібодо працювала зі 110 дітьми віком від трьох до пʼяти років. Дітей поділили на три групи на пʼять тижнів. Перша регулярно гралася в те, чого не буває: чарівники, польоти, вигадані світи. Друга гралася теж, але в звичайне: мʼячі, предмети, ігри без уяви. Третя займалася тим, чим і завжди.
Через пʼять тижнів робоча памʼять покращилась тільки в першої групи. І що глибше дитина занурювалась у вигадку, то помітнішим був результат.
Робоча памʼять це здатність тримати в голові кілька речей одночасно. Саме її не вистачає, коли дитина йде в іншу кімнату по шкарпетки й повертається з іграшкою.
Чому «я буду Бетменом» працює
Є ще одне спостереження, яке легко перевірити вдома. Дослідники Вайт і Карлсон у 2016 році запропонували пʼятирічним дітям нудне завдання на увагу. Частину дітей попросили уявити себе персонажем, який добре з таким справляється.
Ті, хто грав роль, впоралися помітно краще за тих, хто просто старався. А от із трирічними цей прийом не спрацював зовсім.
Річ у тім, що для нього потрібне вміння, якого в три роки ще немає: подивитися на себе збоку. Трирічна дитина повністю всередині свого стану – якщо їй нудно, то нудно їй самій, і дітися від цього нікуди. Приблизно з пʼяти років зʼявляється здатність ніби відійти на крок і побачити себе збоку, і разом з нею стає можливим хід: не «мені нудно», а «Бетмену не нудно, а я зараз Бетмен».
Саме ця відстань і працює. Гра в когось іншого це не втеча від реальності, а спосіб трохи відсунутись від власних емоцій і подивитися на завдання спокійніше.
Те, що видно лише через роки
Воллес і Русс спостерігали за 31 дівчинкою протягом чотирьох років. Ті, чия гра у пʼять-десять років була багатшою на уяву й краще збудованою, через чотири роки краще справлялися із завданнями на гнучке мислення: придумати незвичні способи використати звичайну річ.
Це не означає, що гра щось гарантує. Це означає, що зв’язок помітний навіть на відстані в кілька років, і що рольова гра тренує ще одну річ, яка знадобиться пізніше: у ній дитина весь час домовляється, а домовлятися можна навчитися тільки домовляючись.
Чого гра не робить
Тут варто бути точними, бо про гру легко почати говорити як про ліки від усього.
У 2013 році вийшов великий огляд, де розібрали 154 дослідження про уявну гру. Висновок обережний: там, де йдеться про мову, емоції та вміння розуміти інших, зв’язок імовірний, але доказів поки мало. А твердження, що гра прямо підвищує інтелект чи творчі здібності, дані не підтверджують.
Тобто гра не замінює ні сну, ні розмови, ні читання разом. Вона робить своє: дає дитині простір, де можна пробувати бути кимось іншим і не боятися помилки.
Що з цього випливає вдома
Найкорисніше, що можуть зробити дорослі, звучить майже образливо просто.
- Дати час. Гра розгортається повільно. Перші пʼять хвилин зазвичай виглядають як безлад.
- Не вести. Дорослий, який починає керувати сюжетом, непомітно перетворює гру на заняття.
- Бути поруч і погоджуватись на роль. Якщо вам дали роль пацієнта, найкраще, що можна зробити, це бути пацієнтом.
- Лишити місце для вигадки. Коробка, тканина й кілька предметів дають більше, ніж іграшка, яка вміє все сама.
Дитина, яка багато грається, не відстає. Вона зараз робить рівно те, що має робити в цьому віці, і ця робота має свій результат, просто його видно пізніше.
Найскладніше тут не зрозуміти, а витримати: не заповнити паузу, не підказати сюжет, не перетворити гру на заняття. Це окреме вміння, і йому теж треба вчитися.
Про сам цей вік – чому дитина до шести років поводиться саме так і що їй потрібно від дорослих – докладно написано в книжці «Спокій. Гра. Розвиток». Якщо ви хочете зрозуміти, як облаштувати вдома простір, де така гра справді розгортається, і що робити з опором, істериками й «не хочу», почніть із неї.
Джерела: Yogman M. та ін. The Power of Play: A Pediatric Role in Enhancing Development in Young Children. Pediatrics, 2018, 142(3) · Whitebread D. та ін. The role of play in children’s development: a review of the evidence. The LEGO Foundation, 2017 (там же описані дослідження Тібодо 2016, Вайта і Карлсон 2016, Воллес і Русс 2015, Фунг і Ченг 2017 та огляд Ліллард 2013).
Залишити відповідь