Виховання – справа делікатна: будь-яка методика може призвести до непередбачених результатів. Як може все статися.
Чудова профілактика батьківського перфекціонізму:
«Колись у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років повторювати: «Любий! Ти не зобов’язаний ставати інженером. Ти не повинен бути юристом. Немає значення, ким ти станеш, коли виростеш. Хочеш бути патологоанатомом? На здоров’я! Футбольним коментатором? Будь ласка! Клоуном у торговому центрі? Чудовий вибір!»
І на своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий лисіючий клоун з патьоками гриму на обличчі, і скаже: «Мама! Мені тридцять років! Я клоун в торговому центрі! Таке життя ти для мене хотіла? Чим ти думала, мамо, коли говорила мені, що вища освіта необов’язкова? Чого ти прагнула, мамо, коли дозволяла мені замість математики гратися з хлопцями?»
А я скажу: «Любий, але я йшла за тобою в усьому, я не хотіла тиснути на тебе! Ти не любив математику, ти любив гратися хлопцями». А він скаже: «Я не знав, до чого це призведе, я був дитиною, я не міг нічого вирішувати, а ти, ти, ти зламала мені життя» – і розітре брудним рукавом помаду по обличчю. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі шукають винних. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти ідіот».
Він скаже «ох» і втратить свідомість. На психотерапію знадобиться приблизно п’ять років.
***
Чи по-іншому. Колись у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років повторювати: «Не будь ідіотом, Владику, думай про майбутнє. Вчи математику, Владику, якщо не хочеш все життя бути оператором кол-центру».
І на своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий лисіючий програміст з глибокими зморшками на обличчі, і скаже: «Мама! Мені тридцять років. Я працюю в «Гугл». Я гарую двадцять годин на добу, мамо. У мене немає сім’ї. Чим ти думала, мамо, коли говорила, що хороша робота зробить мене щасливим? Чого ти добивалася, мамо, коли змушувала мене вчити математику?»
А я скажу: «Любий, але я хотіла, щоб ти отримав гарну освіту! Я хотіла, щоб у тебе були всі можливості». А він скаже: «А навіщо мені ці можливості, якщо я нещасний, мамо? Я йду повз клоунів в торговому центрі і заздрю їм, мамо. Вони щасливі. Я міг би бути на їхньому місці, але ти, ти, ти зламала мені життя» – і протре пальцями перенісся під окулярами. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі весь час скаржаться. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти ідіот».
Він скаже «ох» і втратить свідомість. На психотерапію знадобиться приблизно п’ять років.
***
Або по-іншому. Колись у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років повторювати: «Я тут не для того, щоби щось стверджувати. Я тут для того, щоби тебе любити. Іди до тата, любий, запитай у нього, я не хочу бути знову крайньою». І на своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий лисіючий режисер з тугою в очах, і скаже: «Мамо! Мені тридцять років. Я вже тридцять років намагаюся домогтися твоєї уваги, мамо. Я присвятив тобі десять фільмів і п’ять вистав. Я написав про тебе книгу, мамо. Мені здається, тобі однаково. Чому ти ніколи не висловлювала своєї думки? Навіщо ти весь час відсилала мене до тата?»
А я скажу: «Любий, але я не хотіла нічого вирішувати за тебе! Я просто любила тебе, а для порад у нас є тато». А він скаже: «А навіщо мені татові поради, якщо я питав тебе, мамо? Я все життя прагну твоєї уваги, мамо. Я схиблений на тобі, мамо. Я готовий віддати все, аби хоч раз, хоч раз зрозуміти, що ти думаєш про мене. Своїм мовчанням, своєю відстороненістю ти, ти, ти зламала мені життя»- і театрально закине руку до чола. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі весь час чогось чекають. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти ідіот».
Він скаже «ох» і втратить свідомість. На психотерапію знадобиться приблизно п’ять років.
***
Цей текст – хороша профілактика нашого материнського перфекціонізму – прагнення бути ідеальною мамою. Розслабтеся! Як би ми не старалися бути хорошими мамами, нашим дітям все одно буде що розповісти своєму психотерапевту».
Автор: Світлана Хміль
Джерело: https://promum.com.ua/uk/blogi-mam/kogda-nibud-u-menya-roditsya-syin-i-ya-sdelayu-vse-naoborot/
Залишити відповідь