Ймовірно, є лише декілька речей, які провокують батьків більше, ніж агресивна поведінка дітей. Найскладніший виклик виникає тоді, коли наші діти агресивні одне до одного, і наша вірність розривається у двох напрямах. Найперше виникне інстинкт захищати дитину, з якою агресивно поводилися, а з ним прийде і наша фрустрація. Але коли ми маємо справу з поведінкою того, хто поводиться агресивно, не думаючи про збереження стосунків, ми можемо погіршити ситуацію. Постає питання: як вивести наших дітей із режиму агресії до зрілих способів взаємодії?
Агресія – це імпульс до атаки або нападу. Вона може бути виражена як фізично, так і словесно. Основна емоція, яка провокує атакуючу поведінку, – це фрустрація, яка щільно проникає в мозок. Її часто плутають з гнівом, але гнів – це прояв фрустрації, коли провина покладається на когось або щось. Як і гнів, корінь нападу та агресії виходить із особливої емоції фрустрації. Питання в тому, звідки взагалі береться фрустрація?
У житті ми стикаємося з багатьма марними речами, або такими, які неможливо змінити. До них належать програш, засмучення, неможливість бути кращим у всьому, неспроможність змінити свою точку зору або рішення людей, заборона робити все, що завгодно, необхідність миритися з братами і сестрами, поділитися з батьками або прощатися з приємними подіями чи речами. Найбільшим джерелом фрустрації для дитини є стосунки, які не працюють так, як вона цього хоче, і кордони та обмеження, які на неї накладаються. Фрустрація також не завжди виражається в бік її справжнього джерела. Від важкого шкільного дня до фрустрації в правилах батьків, брати і сестри часто стають мішенню для вивільнення фрустрації.
План атаки
Емоції виконують певну мету, і завдання фрустрації полягає в тому, щоб змінити те, що не працює, або змусити щось зупинити, але іноді зміни неможливі. Наприклад, батьки можуть не купувати заповітну іграшку щоразу, коли ви її захочете, а брат чи сестра можуть не захотіти поділитися з вами. Якщо дитина не консервує в собі такі емоції як смуток або розчарування, які можуть вибухнути, як вулкан під тиском, зазвичай енергія вивільняється у вигляді нападу на оточуючих як звільнення від фрустрації.
Агресія має багато форм, зокрема істерики, кусання, крик, тупання, удари, кидання, самонапад, сарказм, ігнорування, ворожість, дратівливість або грубість. У кожної дитини своя власна форма вираження бурхливої фрустрації, і маленькі діти зазвичай детонують у фізичній формі. При ідеальному розвитку дитина старша чотирьох років буде все частіше виражати фрустрацію в усній формі і використовувати свої слова як спосіб нападу. Наприклад, один батько сказав мені, що він наказав своєму чотирирічному синові використовувати слова для фрустрації замість ударів. Дитина приголомшила свого батька, відповівши: «Я просто хочу попісяти на тебе, тату».
Коли ви не можете отримати бажане, фрустрація має на меті спробувати змінити ситуацію на краще. Іноді нам самим потрібно змінитися і відчути природний смуток, який виникає через це.
Агресія прийде у випадку, якщо дитина емоційно не адаптується і не відчує марність того, що не завжди отримує те, що хоче.
Напруження від тайм-аутів
Прагнучи змусити дітей «припинити» і «заспокоїтися», дорослі можуть використовувати тактику дисципліни, яка лише посилює фрустрацію дитини. Тайм-аути, крики, покарання та погрози, ймовірно, посилять фрустрацію та зроблять дитину більш схильною до нападів. До того ж, чим більше ви намагаєтеся контролювати дитину, що вийшла з-під контролю, тим більше ви ставите під загрозу свої стосунки. У той же час ми не можемо просто сидіти склавши руки і дозволити іншим дітям попасти під роздачу.
Коли дитина сповнена енергії атаки, важливо зберегти лідерство і, коли це можливо, створити вихід із ситуації або оточення. Спроба досягти успіху з дитиною, коли вона сповнена фрустрації (і, ймовірно, і ми теж), безглузда. Зазвичай ми можемо очікувати кращих результатів, коли її емоції виражені і менш інтенсивні. Якщо ми зможемо ефективно і турботливо привести її до смутку та сліз, вона зможе краще впоратися і винести урок із марностей свого життя. Як і у багатьох інших питаннях, що стосуються дітей, рішення часто можна знайти в грі.
Перехід до більш комфортного стану за допомогою гри
Що ми можемо зробити, коли діти, здається, хитаються від однієї істерики або атакуючої поведінки до іншої? Іноді їхні емоційні системи перетворюються на овердрайв, і атакуюча енергія стоїть за кожним рогом. До деяких ознак емоційного захисту належать відсутність сліз під час переживання, постійні виверження атакуючої енергії та тривожність з ранку до ночі. Як ми можемо досягти успіху, коли дитина застрягла у бурхливій фрустрації?
Гра може бути чудовим пом’якшенням, коли рівень агресії високий. Коли ви граєтесь, ніщо не є реальним, і поки люди в безпеці і насправді на них не нападають, цю емоційну енергію можна безпечно вивільнити творчими способами. Ви можете почати з намагання залучити дитину до якоїсь форми удаваної агресії, такої як гра у війну (з картонними мечами), пограти у бійку (з м’якими подушками), пограти у поранення (стогнучи від перебільшеного, комічного болю), або висміювати агресію (ревіти, як ведмідь, гарчати, як лев, або гавкати, як собака). Наприклад, одна знайома мати гралася зі своїм сином у «медоносних борсуків» (відомого лютого і жорсткого ссавця) і прикидалася агресивною та сповненою енергії нападу. Що чудово у грі, так це те, що мозок не розрізняє дійсне чи удаване, забезпечуючи тим самим звільнення від почуття фрустрації.
Емоція фрустрації також витісняється ігровою діяльністю, яка намагається змінити речі або їхню форму. Ви допомагаєте дитині вивільнити фрустрацію, коли ведете її будувати чи виправляти речі, збирати та впорядковувати їх, руйнувати чи розбирати, створювати, виготовляти, вирощувати чи садити. Як тільки дитина знайде час вивільнити свою фрустрацію через гру та виразити емоції, вона стане м’якшою і з нею буде легше впоратися. І, ймовірніше, вона знайде слова для своїх почуттів або потрапить у смуток чи розчарування.
Коли буря вщухла
Керування дитячою агресією – це, перш за все, зменшення їхньої фрустрації та допомога у встановленні стосунків з їхніми сильними емоціями, одночасно захищаючи інших дітей. Хороша новина полягає в тому, що при ідеальному розвитку дитина повинна мати можливість стримувати свої сильні реакції у віці від п’яти до семи років. Чутливим дітям може знадобитися трохи більше часу, щоб перейти на посилений контроль імпульсів та емоційну регуляцію, зазвичай вони з’являються у віці від семи до дев’яти років. При достатньому розвитку мозку в префронтальній корі зрілість відбувається природним чином, і діти стають спроможними протистояти імпульсу закипіти, коли їх активізує все те, що вони не можуть змінити.
Наші діти не здатні з народження називати свої почуття словами і потребують того, щоб дорослі навчили їх мови, щоб відображати свій внутрішній світ. Ми можемо допомогти спростити альтернативне вираження фрустрації, наприклад, дати назви почуттям. Коли ми зосереджуємось на їхній фрустрації (на відміну від зосередження на нападі, агресії чи гніві), ми можемо навчити їх соціально відповідним способам боротьби зі своїми емоціями та продемонструвати наше співпереживання. Ми можемо почати з того, щоб запропонувати їм висловити те, що їм не підходить або потрібно змінити. Тоді ми можемо стати на їхній бік, щоб розпізнати їхні почуття і навчити їх зрозуміти, як ця емоція виникає. Це так само просто, як визнати, що важко, коли ми не отримуємо бажаного або коли хтось не ділиться з нами.
Ми також можемо сприяти альтернативній реакції на фрустрацію, заохочуючи наших дітей звертатися до нас за допомогою, коли щось не так. Ви можете попросити їх прийти за вами або використати слова та покликати вас, коли у них виникнуть проблеми. Знаючи свою дитину так добре, як тільки батьки можуть знати, ви також можете випереджати інциденти. Наприклад, ви можете сказати: “Чи можу я розраховувати на те, що ти не будеш забирати іграшки у свого друга і зачекаєш своєї черги?” Набагато легше випередити проблему, ніж вирішувати її в розпал моменту, коли рівень фрустрації великий.
Щоб ефективно вирішити проблему фрустрації чи агресії, нам доведеться звернутися до рішень, які зберігають наші стосунки, одночасно терпляче спрямовуючи дитину до більшої зрілості за допомогою стратегій, які вона може використовувати. Коли ми знаходимо спосіб подолати фрустрацію, яка переповнює дитину, коли світ навколо нас неможливо змінити, ми допомагаємо їй адаптуватися і орієнтуватися у важкому досвіді. У міру зростання це зміцнить довіру між вами і дозволить дітям продовжувати шукати нашу настанову, коли їм це буде необхідно.
Залишити відповідь