Кожен, хто має справу з підлітками, знає, що в одну хвилину вони можуть бути милими і цікавими, а в наступну – ірраціональними і злими. Їхні емоції сильні, а префронтальна кора знаходиться на етапі серйозної перебудови, що призводить до неймовірних підйомів, відчайдушних падінь, зрілої проникливості й імпульсивних реакцій – іноді все за один день.
Ранні підліткові роки можуть бути неймовірно важкими для батьків. Десь у віці від одинадцяти до тринадцяти років у наших зазвичай врівноважених дітей, виникає алергія на будь-які вказівки. Вони можуть здаватися неуважними, діяти необдумано і навіть влаштовувати істерики.
Навіть якщо раніше ми насолоджувалися близькими стосунками з нашою дитиною, тепер вона, ймовірно, закочує на нас очі й прямо говорить нам, наскільки ми не праві. Здається, вони забули все, чого ми їх навчали – від манер до безпеки їзди на велосипеді. Багато дорослих роздратовано розводять руками, відчуваючи, що вони повністю провалилися як батьки чи вчителі. Вони запитують: куди зникла моя ніжна турбота і навчання за останні дванадцять років?
Насправді, турбота і навчання не були даремними. Ми, як батьки та вчителі, просто знову вступили в період статевого дозрівання, цього разу у ролі тих, хто несе відповідальність за виведення підлітка через цей перехідний період! Якщо першого разу ми думали, що було важко, то цього разу, ймовірно, теж не буде все гладко. Запах тіла та різкий ріст, волосся на інтимних місцях та бюстгальтери – це насправді найменша наша проблема в порівнянні з емоційними підйомами та падіннями, які ми змушені терпляче пережити та вести за собою наших підлітків.
Яка мета у всіх цих сум’ятть і збоїв? Ми розуміємо, що фізичні зміни мають на меті підготувати організм до розмноження, але яка мета різких перепадів настрою та відмови від взаємодії? Простіше кажучи, Природа звільняє місце для нової проміжної особистості, яка невдовзі перетвориться на окремого індивіда.
Перші десять років або близько того ви можете наповнювати дитину своїми цінностями, переконаннями, уподобаннями, ідеалами та пріоритетами, а потім підліток починає тестувати нові ідеї, свої власні. Деякі з них милі та непостійні, деякі дивні й чудернацькі, а деякі можуть бути навіть небезпечними; всі вони незагартовані й живуть у чорно-білому світі. Поки починається цей важливий процес виявлення власних думок та ідей, Природа зводить психологічні стіни, щоб тримати зовнішній світ на відстані. Тож якщо вам здається, що ви розмовляєте зі стіною, то це справді так. Якщо вам здається, що вони думають лише про себе, це правда. Але для цього є своя причина: у Природи є план.
Коли ми розуміємо, чому це відбувається, наша роль стає більш очевидною: ми повинні захистити свого підлітка від різкої критики, ганьби і, часто, від них самих. Ми маємо дозволити їм розкритися. І ми повинні з гідністю витримати їхні вирази обличчя, химерні ідеї або вибухи розчарування, коли ми повинні перешкодити їм, наприклад, перестрибнути на велосипеді через автомобіль.
Ми робимо це для них, так само, як ми це робили, коли вони були тоддлерами і хотіли «зробити це самі»! Ми дозволяємо їм пробувати, підтримуємо зусилля і бережемо їх як фізично, так і емоційно. Хоча вони можуть бути неуважними до інших (зокрема і до нас), це момент, коли ми повинні зробити крок назад як батьки і ставитися до них з гідністю та турботою.
Для підлітків знайти свою особистість цікаво, але це також неймовірно страшно та вразливо, і найважливіше, що ми, як батьки, можемо зробити, це триматися за наших підлітків. Це може бути важко, тому що вони, здається, активно відштовхують нас. Однак, ми повинні знайти способи йти поруч із ними. Вони потребують, щоби ми були поруч, незважаючи ні на що. Ми повинні насичувати їх фізично та емоційно. Ми повинні забезпечити міцну домашню базу. Найголовніше, ми повинні взяти на себе повну відповідальність за стосунки.
Це може здатися складним завданням, коли ваш підліток щойно пояснив вам дуже детально, що вам не варто втручатися в його справи. Справді, це складне завдання. Виховуючи підлітка, ми будемо рости і ставати більш гнучкими. Це вимагає від нас культивування в собі надзвичайної люб’язності – вільно надавати незаслужену ласку, не чекаючи на взаємність. Наприклад, ми не можемо визначити мету підлітка, коли його переповнюють надзвичайні емоції. Скоріше, ми можемо прийняти факт: «Із цієї ситуації не вийде нічого доброго, давай зробимо перерву і повернемося до неї пізніше, а зараз подивимося шоу та перекусимо разом». Це люб’язність в дії.
Тож наступного разу, коли ваш вечір з підлітком піде не так, як ви того хотіли б, згадайте його трирічного і обійміть його (якщо він дозволить), знайдіть з чого посміятися, будьте грайливі, нагодуйте його і повірте, ваші стосунки з ним принесуть свої плоди. Ці роки можуть виявитися складними, оскільки підлітки стають дорослими. Це важкий і страшний для них час, наповнений величезними емоціями та новими усвідомленнями.
Ми не можемо захистити їх від усіх небезпек у житті, але ми можемо залишатися поруч із ними, залишатися відданими й непохитними, годувати їх і втішати. Ми зможемо триматися за них.
Залишити відповідь