З певного періоду свого життя дитина проводить багато часу в школі. І дуже важливо, щоб вона дійсно отримала всі необхідні знання та навички. Сучасні навчальні програми стають більш комфортними та спрямованими на розвиток потенціалу кожної окремої дитини. Проте, разом із цим, викладачі стикаються з проблемами викладання, а учні все ж не досягають цільового результату. Що може бути причиною? Канадський психолог Гордон Ньюфелд не вважає, що сама школа, навчальна програма чи професійна підготовка педагогів якось впливає на це. Основною причиною він називає відсутність прив’язаності учнів до своїх учителів.
Справедливо почати розбір проблеми із самої дитини, а саме з її добробуту. На думку Г. Ньюфелда, добробут дитини визначається її зрілістю. Вона не пов’язана зі школою, проте бере початок із прив’язаності до батьків або вчителів. Поняття зрілість має кілька складових:
- Самостійність – характеризується хорошим характером, цивілізованою поведінкою та високим емоційним інтелектом, уважністю до контексту подій та можливістю вирішувати проблему самостійно;
- Адаптивність – можливість аналізувати свої помилки та навчатися на них, швидко проходити процес відновлення після психологічних травм, адаптуватися до нового середовища;
- Соціальність – можливість бути собою у колі друзів, допитливість, вміння брати відповідальність на себе.
Основою для корисного навчання є:
- допитливість та почуття особистісної свободи учнів;
- здатність навчатися на помилках;
- здатність давати собі раду в оточенні непевності.
На жаль, далеко не всі сучасні школярі володіють такими характеристиками. Навіть з огляду на високу якість навчальних програм та потужну підготовку педагогів, викладати стає складніше. Цьому є 3 причини:
- Брак відпочинку дітей в оточенні людей, до яких вони прив’язані. Дитина може не відчувати прив’язаності до своїх вчителів і тому не має кому звіритися поза навчанням. Це може спричиняти у дитини почуття самотності та неособливості;
- Нездатність відчувати тонкі емоції. Немає добрих та поганих емоцій. Всі емоції – важливі. Здатність дитини відчувати сум, негатив та вирішувати внутрішній конфлікт є ознакою нормального дорослішання. Найкращий їхній прояв відбувається за можливістю розділити ці емоції та почуття з близькими наприкінці дня або тижня. Але буває так, що батьки дуже зайняті й дитині немає кому звіритися. Накопичені почуття травмують, стають болісними для дітей, і мозок їх блокує. Через це багато почуттів просто зникає. Це може стати причиною проблем із тривожністю, депресією, наркотиками тощо. Частіше дитячий мозок блокує такі почуття:
- сором’язливість, здатність зашарітися;
- почуття наповненості (відчуття, що дитину люблять, цінують та хочуть бути разом);
- почуття спустошеності (відчуття потреби в комусь, суму, відчуття самотності без когось);
- почуття турботи (емпатія, співчуття, стурбованість);
- почуття стривоженості (страх, знервованість, недобре передчуття).
- Відсутність справжньої гри. Одним із показників, що з емоційним та психічним здоров’ям дитини все в нормі є здатність гратися. Під справжньою грою розуміється гра, яка відбувається наживо та не визначає переможців і лузерів. Вчені довели, що депресія – це діаметральна протилежність грайливості. Коли дитині погано, вона захворіла чи травмувалася – їй важко гратися. А як тільки їй стає легше, починає гратися.
Що дає прив’язаність дітей до вчителів?
- Можливість позбутися власної сором’язливості. На думку Гордона Ньюфелда, сором’язливість – це інстинкт прив’язаності. Ми соромимось лише чужих, і ніколи близьких. Сором’язливість – це захисна реакція, щоб триматися подалі від «чужих» людей. Сприйняття дитиною вчителів як «чужих», створює проблеми. Сором’язливість паралізує. Вкрай важливо ставати ближчими до учнів, спілкуватися з ними поза навчанням та контекстом оцінок і домашніх завдань;
- Можливість позбутися впертості і бажання робити все навпаки. Будь-яка людина, незалежно від віку, не любить, коли її примушують щось робити. Поради та вказівки ефективні, коли є прив’язаність. Навчання – не виняток. Шкільна система працюватиме лише за наявністю довірливих стосунків між дітьми та вчителями;
- Можливість зберегти та вдосконалити своє прагнення бути добрим. Ми завжди прагнемо бути добрими для наших близьких та не хочемо їх підводити. Прив’язаність учнів до вчителів спонукає перших робити все якнайкраще, аби не підвести своїх «близьких».
Залишити відповідь