Часте побоювання щодо теорії прив’язаності полягає в тому, що у дитини розвинеться постійна залежність від батьків. Якщо дитина отримує постійну увагу в період її формування, тоді можливо вона буде очікувати і мати потребу в продовженні, так? Прихильники теорії прив’язаності наполягають на протилежній думці.
Я би хотів поділитися своїми думками про те, як піклуватися про дітей в непростий час. Це зовсім не нові ідеї, більше як нагадування для тих, хто вже знайомий з теорією прив’язаності. Я намагатимуся висловитися коротко, оскільки тривога може скоротити тривалість концентрації уваги.
Згідно з теорією прив’язаності, зв’язок між батьками і дитиною формується в основному в перші шість років життя дитини. Сила цього зв’язку визначає динаміку стосунків і відіграє велику роль в тому, на скільки значимий вплив будуть мати батьки у майбутньому дитини.
У наші дні орієнтація на однолітків настільки широко поширилася, що стала нормою. Багато психологів і вихователів, та й звичайні люди почали розглядати її як природний стан і часто навіть не вважають її особливим феноменом, гідним вивчення.
