Гра — це місце зародження особистості, в ній відбувається психологічне народження власного «я». Гра — це не вкладання інформації в дитину, а виявлення її ідей, намірів, сподівань, переваг, бажань і прагнень. Гра дає дітям можливість висловлюватися, незважаючи на брак слів і знань. Саме в грі маленька дитина відчуває, як відгомін того, що всередині неї, вступає в резонанс з навколишнім світом. Маленькі діти природним чином прагнуть осягнути середовище і те, ким вони є в ньому. Їм необхідно вийти з раннього дитинства з відчуттям свого «я», яке формується годинами, проведеними в грі. Завдяки тому, що гра оголює інтереси, бажання і цілі дитини, вона сприяє розвитку життєздатної і самостійної особистості. Гра виводить дитину із залежності від дорослих і розкриває бажання ризикувати, робити відкриття або осягати свої переживання. Саме в грі проявляється дух, який лежить в основі розвитку, і знаходить вираження енергія життя. Загалом, гра — це акт самотворення.
Характеристики гри, необхідної маленьким дітям, — це свобода, задоволення і дослідницький порив. Для свободи руху їм потрібен замкнутий простір, межі якого будуть збудовані відповідальними дорослими. Гра — це спонтанний акт, що народжується з певного стану душі, навчити або змусити гратися неможливо. У гри є три основні ознаки:
- гра — це не робота;
- гра — це не по-справжньому;
- гра служить для вираження і дослідження.
За допомогою цього визначення можна оцінити, яка діяльність створює насправді ідеальні умови для гри.
1. Гра – це не робота.
Маленькі діти створені для гри і не годяться для роботи. Цілі, результативність, завдання та очікування — все це мова роботи, тоді як свобода, уява, розвага і відкриття викликають асоціації з грою. Коли дитина грається, її увага має бути спрямована на процес, а не на будь-який результат, заданий дорослими або іншою дитиною. Дорослі вміють перетворювати будь-яку діяльність у роботу, змістивши фокус уваги дитини. Наприклад, гра на музичному інструменті заради розваги відрізняється від підготовки до концерту. Якщо дитина малює, а дорослий пропонує робити це певним чином або говорить, що малюнок можна буде використати як подарунок, тоді в центрі уваги дитини з’являється результат. Також це часто трапляється за обіднім столом, коли батьки концентруються на тому, як нагодувати дитину, замість того щоб підтримувати веселощі і приємність спільного прийому їжі.
У процесі гри народжується розвага. І навпаки, коли ми над чимось працюємо, насолодитися плодами роботи ми можемо тільки після виконання завдання. Наприклад, мої племінниця і племінник любили грати з клейкою стрічкою. Їхня мама видавала їм ножиці і набір стрічок різних кольорів і візерунків. Також вона встановлювала кілька правил, щоб обмежити простір гри: не можна було клеїти стрічку одне на одного, на домашніх тварин і на меблі. Вони годинами із задоволенням грали, майстрували гаманці, сумочки і закладки для книг. Одного разу вони навіть зробили вітрину магазину під назвою «Дивовижні товари зі скотчу». Друзі та родичі стали залишати їм замовлення на камуфляжні гаманці, сумочки з принтами у вигляді бекону або огірків і закладки в горошок. «Клієнти» говорили, що пора продавати свої творіння і заробляти справжні гроші. Але коли Тейлор і Джемі відчули тиск від виконання замовлень і націленості на результат, задоволення і радості стало значно менше.
Коли діти граються, вони зосереджені, захоплені й отримують задоволення, проживаючи свою діяльність. Якщо ми починаємо наполягати на результатах або визначаємо якісь цілі й очікування, то перетворюємо їхню гру в роботу. Як писав Марк Твен: «Робота — це те, що людина зобов’язана робити. Гра — те, чого вона робити не зобов’язана».
3. Гра – не по-справжньому.
Гра має відбуватися за межами повсякденної реальності. Вона має бути вільна від наслідків і ризику, щоб дитина могла гратися, не концентруючись на певному результаті. Під час гри діти через свій внутрішній світ створюють нове навколишнє середовище, уявляючи і фантазуючи. Як написала одна мама: «Я спостерігаю, як моя дочка стає то шеф-кухаркою, то модельєркою, то вчителькою, то танцівницею, змінюючись прямо у мене на очах». Гра — це генеральна репетиція життя. Її не можна оцінювати з точки зору правильності або неправильності. У грі дитина може одружитися і розлучитися скільки завгодно раз, не стикаючись із фінансовим крахом і душевними стражданнями. Вона може відверто висловлювати свої емоції без особливих наслідків. Наприклад, одна мама розповідала: «Мої діти кричали і волали одне на одного, я закричала, щоб вони припинили і сказали, нарешті, що відбувається. Вони здивовано подивилися на мене і сказали: “Але, мамо, ми просто граємося в битву!”» Коли дитина грається, не варто надавати цьому ніякого іншого значення крім того, що мала на увазі вона сама.
3. Гра служить для вираження і дослідження.
Гра — це не пасивне переживання, де дитина — байдужий спостерігач. У грі вона стоїть біля штурвалу власного життя і активно здійснює відкриття та дослідження. Діти мають виражати себе в грі за допомогою інших людей, предметів або простору, а не слідувати чужим задумам і правилам. У грі дитина витрачає енергію — на противагу нудьзі, коли нічого не виходить зсередини. Їй необхідно природним чином гратися з числами, лініями, звуками, словами і думками. Коли діти отримують інструкції, беруть участь в організованих заняттях або заглиблюються в електронні пристрої, їм не вистачає свободи, щоб виражати себе і досліджувати світ. Як поділилася одна мама:
Мені подобається дивитися на своїх дітей, коли вони поглинені грою, коли на них надіті неймовірні і яскраві вбрання. Мені здається, найкраще виходить, коли вони використовують прості речі: шалики, шматки тканини і прикраси. Нещодавно мій син грався, ніби він пірат на кораблі (насправді це була наша тераса). Він був на самоті. Видавав всілякі звуки і зображував справжній піратський бій. Тупіт, піратські вигуки і бойові кличі були настільки реальними, що я вже практично відчувала, як корабель гойдається на хвилях!
Дітям потрібно знайти в грі власну історію, замість того щоб занурюватися в чужі сюжети.
Ми часто говоримо, що діти граються, навіть якщо на цей час покладені якісь зовнішні цілі, а поведінка тягне за собою наслідки, хоча і те й інше заглушає дослідження і самовираження. Щоб створити дітям справжні можливості для гри, ми маємо переконатися в тому, що їхні заняття не зосереджені на результатах, які не пов’язані зі страхом реальних наслідків і що діти не є пасивними отримувачами інформації та інструкцій.
Залишити відповідь