Опис
Ґрунтуючись на роботі одного з найвидатніших у світі експертів з розвитку дітей, «Спокій. Гра. Розвиток» пропонує дорожню мапу для розуміння маленьких дітей, і це те, чого бажає кожен тоддлер та дошкільня, щоб ми розуміли про них.
Ті, що збивають з пантелику та люблять, здатні перейти від радості до розчарування за лічені секунди, маленькі діти – одні з найбільш незрозумілих людей на планеті. Батьки та вихователі воюють із цими маленькими істотами, які відомі своєю непередбачуваною поведінкою, від істерик, опору та агресії до тривоги при розлуці, протестів перед сном та непослуху. Ключ до розуміння дітей полягає в усвідомленні того, що їхня складна поведінка – не вада особистості, не розлад чи недолік.
Книга «Спокій. Гра. Розвиток» показує, наскільки критичним для дорослих є створення відповідних умов для виховання маленьких дітей протягом унікального періоду їхнього життя. Це історія того, як розвиваються маленькі діти, від їхньої гострої потреби у прив’язаності та життєво важливої гри до дисципліни, яка захищає зростання. Захоплююче написана, зі співчуттям до дітей та збагачена історіями від дітей та їхніх батьків, «Спокій. Гра. Розвиток» назавжди змінить ваше уявлення про дошкільнят у вашому житті.
Марія –
Нарешті “Гра. Спокій. Розвиток” Дебори Макнамари перекладено і українською. Це чудова книжка для батьків дітей-дошкільнят та й будь-якого віку. В ній ви знайте відповіді на ті питання, на які навіть не очікували. У своїй книжці автор роз’яснює нам поведінку дітей, дає зрозуміти, чому дитина поступає саме так, які фактори на це впливають, чому такі вчинки вчиняє. Загалом все, про що розповідає авторка, базується на основі теорії прив’язаності Гордона Ньюфелда. До речі, від нього в цій книжці є вступне слово про автора. Якщо ви знайомі з теорією прив’язаності, чи чули загалом, то вам буде цікаво читати автора. Якщо ви про це нічого не знаєте, то вам просто необхідно прочитати цю книжку і, звичайно, книжку самого Гордона Ньюфелда (вона теж перекладена українською). Авторка поділила всю свою книгу на 11 розділів. Цікаво, що починається її теорія з розділу “Як дорослі виховують маленьких дітей”, а заключним є розділ “Як маленькі діти виховують дорослих”. Багато часу авторка приділяє дитячій незрілості, пропонує стратегії розв’язання проблем і незрілістю, багато говорить про фрустрацію та агресію дитини, акцентує увагу на важливості сліз марності. Загалом все те, про що я вже знала з книжки Людмили Петрановської “Таємна опора”, тільки ще глибше та докладніше. Мені ці книги дуже помічні так, як маю двох дошкільнят. У книзі черпаю натхнення та сили, щоб бути для своїх дітей гарною мамою, щоб дати їм зараз в ранньому віці те, чого потім практично неможливо надолужити. Адже саме зараз ми закладаємо базу, формуємо їх характер. І саме від нас, від нашої поведінки залежить, з яким багажем життєвих цінностей піде у доросле самостійне життя наша дитина. Не забуваймо, що дитина маленькою буває недовго, не треба намагатися її виховувати. Більше обнімайте дітей, жалійте, говоріть, що любите, будьте завжди поруч і якісно проводьте з ними час. Саме такі ідеї несе авторка через свою книжку. І я дуже рада, що однією з перших отримала цю книжку і насолоджуюся читанням.
Ольга Єщенко –
Моя мама часто з мене жартує, мовляв, як це дитині довірили виховувати дитину, тому побачивши книгу з промовистою назвою «Спокій. Гра. Розвиток. Як зрозуміти дошкільнят (або тих, які поводяться, як дошкільнята)» Дебори Макнамари я перш за все схопила її як рятівний круг, який нарешті дозволить мені зрозуміти не лише дитину, а й себе.
Я читаю багато книг про батьківство, але цю читала довго, відклала всі книги і проживала кожен рядок і впроваджувала кожну пораду.
Моєму здивуванню не було меж. Здається багато моїх напрацьованих передових методик, всупереч порадам моїх батьків, частково були розбиті вщент. Деякі абзаци з книги навіть звучали голосом мого татка, якого я не сприймала за справжнього порадника. Соромно визнати, що те, що я вважала демократичним і передовим вихованням якраз і було тим, що заганяло мене в глухий кут.
Сльози, істерики, дитячий супротив – природні речі, які зі зрілістю повинні бути врівноваженими, але ми не можемо підганяти зрілість і вимагати її раніше, ніж це можливо. Зате можемо зрозуміти поведінку дитини, прийняти її емоції і давати їм вихід без втрати гідності усіх учасників процесу і максимально екологічно.
Чому стосунки з батьками важливіші за ранню соціалізацію серед однолітків; чому потрібно заволодівати увагою дитини перед тим, як давати вказівки; чому не можна лишати дитину-шкодороба на самоті, щоб подумав про свої вчинки; чому потрібно співпереживати і давати волю дитячим сльозам марності і ніколи не засуджувати за вияв емоцій… це лише декілька питань, на які Дебора Макнамара дає чіткі й аргументовані, а головне, життєво необхідні відповіді.
Я стала бачити дітей наскрізь і почала розуміти, що керує їхньою поведінкою, і це так заспокоює і додає мені наснаги спокійно переживати критичні моменти без погіршення стосунків. Спокій мами вселяє спокій і дитині. Тепер у нашому житті ще більше обіймашок і менше непорозумінь.
Дуже раджу цю книжку усім-усім батькам.
Ірина Юрченко –
Боже, як вчасно. За останні півроку мій вічно слухняний і спокійний син змінився до невпізнаваності. Істерики з будь-якого приводу – хай то навіть соломинка в какао не того кольору, опір, який і танком не пробити, заперечення, що починалися суперечками, а закінчувалися тими самими істериками. Частково мені вдавалося з усім цим впоратися, але страх зіпсувати стосунки не відпускав. Бо ж на межі. А з ним же традиційне.
⠀
Я погана матір. А для останнього ж причин було більше. Окрім усіх тих емоційних гойдалок, що я далеко не завжди врівноважено розрулювала, додавалося до списку “що я роблю не так”. Виховую не так, реагую не так, розвиваю не так – бо ж на курси IT в 3 роки не віддала, прескул не шукала і читати ще не навчила. Жива ж людина, в сучасному світі з його всюдисущими тенденціями успішного успіху з пелюшок, не могла від того абстрагуватись.
⠀
А тут ця книга. На основі роботи одного з найвидатніших експертів з розвитку дітей, психологиня Дебора Макнамара створила таку собі дорожню мапу для розуміння дошкільнят – вік не зазначу, бо ж інфа ця буде важливою і для батьків маляток. З життєвими прикладами, науковим підґрунтям та адекватними поясненнями без тонн води, авторка по поличках розклала усе, що мене так турбувало.
⠀
Чому не потрібно завантажувати дітей заняттями та так важливо зберегти дитинство. Як гра впливає на розвиток і які дитячі потреби так необхідно задовольняти. Звідки береться той жорсткий опір та що з ним робити. Що відбувається з дитячими емоціями та як допомогти дошкільняті з ними впоратися. Чому важливо часом давати волю істерикам і як це впливає на психологічну стійкість у майбутньому. Чому виникає агресія та як давати раду фрустрації. Що робити з дитячою тривогою та яка дисципліна буде безпечною. І найголовніше: як зміцнювати прив’язаність, а з нею – і стосунки.
⠀
Двісті п’ятдесят сторінок і тисячі інсайтів, що допомогли мені передивитися власні методи – що коригувати, а що має залишитися таким, як є, зрозуміти причини поведінки сина та вже успішно спробувати деякі з порад. Ця книга стала для мене спасінням і розрадою, відповіла на усі питання та при цьому не загнала у відчай (все, все зіпсувала!) Навпаки, оптимістично налаштована йду тепер у звичний вже вир емоцій. Аби тільки ресурсу вистачило – але це вже інша історія.
Моє однозначне must read батькам. Тільки запасайтеся стікерами, бо мені не вистачило.
Лілія Гордієнко –
Весь світ сьогодні поспішає так, ніби новини сповістили точну дату апокаліпсису, і вона настане завтра.
Разом із усим світом ми поспіхом виховуємо своїх дітей, вимагаємо від них якомога швидшої адаптації до соціальних норм та правил, буквально з пелюшок виштовхуємо у забіг із раннього розвитку, нівелюючи їх право на дитинство.
Справжнє дитинство. З помилками і падіннями, синцями і збитими колінками. Дитинство з дурощами і бешкетом. Дитинство у власному світі фантазії і уяви.
Якщо ви плануєте дітей, чекаєте на появу першої або вирощуєте вже й не одну, раджу мати на своєму батьківському столі отаку книжку-нагадування, що на фото.
Чому «Спокій. Гра. Розвиток» – це книжка-нагадування?
По суті її авторка, Дебора Макнамара, не вигадала анічогісінько нового. Проте виокремила, підкреслила і змістовно аргументувала зрозумілі істини щодо взрощування і виховання дошкільнят.
Ба більше, практикуюча психологиня, грубо кажучи, переписала і доповнила ключові праці свого вчителя з дитячої психології Гордона Ньюфелда, присвячені темі прив’язаності.
І вийшов у Макнамари ґрунтовний теоретично і повнометражний практично текст про вітальні речі, якими ми, сучасні батьки, забуваємо керуватись у відносинах зі своїми нащадками.
Наприклад, з книжкою ви знову пригадаєте основи психологічного розвитку дітей-дошкільнят, повторите знайомі факти з нейрофізіології цієї вікової групи, сто разів скажете собі «Це точно!» або «Блін, 100%, як же я міг/могла про це забути!», згадаєте про поняття фрустрації і нарешті збагнете, чому ваша дитина нині (а загалом, завжди) така вередлива, плаксива та імпульсивна і що з тим робити (або вірніше, не робити).
Якщо я кажу, ви повторите і пригадаєте, це абсолютно не означає, що все вам тут відомо, і ви такі круті досвідчені мама чи тато, а книжку цю най читає хтось інший. Ніт. Запевняю, вона саме для вас. А також для мене, для нього і неї, для того, хто поруч живе…
Khrystyna Kolesnyk –
Мені подобаються багато послань цієї книги, тому 5*:
– дитина готова піти за тим, кому належить її серце (так і з дорослими, як на мене)
– діти зрощують зрілість у своїх батьках, батьки зрощують зрілість у дітях. Якщо бути точнішим – вони є провідниками до зрілості – через свою турботу, присутність, м’яке серце
– м’яке серце батьків зрощує м’яке серце дітей приймаючи вразливості, недосконалості, і людську природу.
Mariia Karnaukhova –
Наразі найкраща книга про дитячу психологію і виховання, яку я читала. Після прочитання набагато краще розумієш поведінку дитини і як правильно реагувати в різних ситуаціях.
Марія Вачко –
Ні, ця книжка не пояснить, як посадити на ланцюг свою злість через незрілу поведінку дитини, але зокрема пояснить, чому крик, піддупник чи залякування ніяк не змінюють поведінки дитини. Ця книжка не дасть вам формули для розв’язання кожної конкретної ситуації, але підкаже, чого насправді треба дитині.
Все, що потрібно дитині, — це спокійне прийняття її незрілості, терпіння і розуміння, що це справді такий період розвитку, і ваш час, щоб пізнати дитину і налагоджувати та укріплювати з нею зв’язок.
Oksana –
У цій книзі мені відгукнулося кожне слово. Про таке чутливе батьківство. Стає набагато легше бути включеним в усі етапи дитячого розвитку, коли розумієш що і до чого – ця книга дає таке розуміння.
Раніше я думала, що якщо дитина в магазині/на вулиці/в будь-якому публічному місці плаче, падає в істериці, то це лиш тому, що батьки якісь недолугі (хоча інколи й таке буває, від незнання і численних травм дитинства, які, на жаль, часто переносяться на свою дитину), просто заберіть цю дитину, нащо страждати всім? Але тепер я по цей бік барикад і розумію як все непросто, хоча водночас і просто, якщо розуміти, що дитячий мозок проходить дуже багато етапів розвитку і для дитини це ще те випробування (як і для батьків, хехе), але в них є ми, відповідальні і люблячі дорослі, які також народжуються і зростають поруч зі своїми дітьми. Ох, і нелегка ця вся справа, та вона на 100% вартує зусиль.
А ще мені дуже подобається, що книга щедро присмачена реальними історіями батьків і від цього відчувається ще більша підтримка.
Anna Dmytrenko –
Класна предметна книжка, з реальним прикладами з життя та порадами.
Мені вона дуже добре лягає на моє «інтуїтивне» батьківство.
Я б лише її радила батькам дошкільнят, щоб з користю і не витрачати надто багато часу
Oksana Stetsiuk –
Книга на основі теорії привязаності Гордона Ньюфелда. У книзі пояснено основні кризи, фрустрації, періоди дітей – і наведено певні шляхи вирішення проблем. Ти розумієш, що всі плачі, агресії і істерики – це один із щаблів розвитку, і часто саме від нас, дорослих, залежить, як дитина пройде той чи інший рівень. Діти потребують дорослих більше, ніж своїх ровесників. Діти потребують дорослих, які про них піклуються, які є для них “альфою”. Діти потребують дорослих, які їх люблять і будуть поруч, поруч з якими можна і посміятись, і поплакати. А здорова прив’язаність і здорові стосунки між батьками і дітьми ведуть до того, що дитина сама хоче бути чемною для батьків.
Марія Вачко –
Придбала цю книжку після купи схвальних відгуків у соцмережах і теж задоволена: читала різні книжки з виховання, але тут “теорія” про поведінку дитини не якась захмарна, а настільки проста, що від усвідомлення своїх неправильних дій треба було на деякий час відкласти книжку і подумати. Ні,ця книжка не пояснить, як посадити на ланцюг свою злість через незрілу поведінку дитини, але зокрема пояснить, чому крик, піддупник чи залякування ніяк не змінюють поведінки дитини. Ця книжка не дасть вам формули для розв’язання кожної конкретної ситуації, але підкаже, чого насправді треба дитині. Все, що потрібно дитині, — це спокійне прийняття її незрілості, терпіння і розуміння, що це справді такий період розвитку, і ваш час, щоб пізнати дитину і налагоджувати та укріплювати з нею зв’язок. Я щиро не розумію, як читати книжки про виховання залпом. Читала — відкладала — думала, що роблю не так — брала таймаут — читала далі. Але знаєте? Я ще не перестала помилятися, але тепер я точно знаю, що завжди була на правильному шляху, коли намагалася дотримуватися чіткого “Ні”. Тепер я знаю, що так я стимулюю розвиток відчуття марності — такого важливого для зрілості. Не відкладаю книжку до шафи — треба перечитати про альфа-позицію, бо, схоже, це проблема сучасних батьків, коли діти не визнають їхнього авторитету і тож беруть керівну роль на себе.