20 червня світ святкує День батька. Ми вирішили розповісти історію одного тата, героєм якої став Артем Чапай – письменник, журналіст та батько 2 дітей, який наважився піти у декретну відпустку. Своїм прикладом Артем доводить, що бути батьком в декреті можливо, не соромно і навіть корисно.
Про рішення піти у декрет
Артем розповідає, що рішення піти у декрет було прийняте заздалегідь спільно з дружиною Оксаною, яка працює соціологом. Оскільки для науковця випасти на декілька років з роботи є серйозним кроком назад, чоловік вважає несправедливим позбавляти дружину кар’єрних можливостей.
Діти Артема та Оксани були заплановані. Подружжя визначило «внутрішню схему» декрету: перший рік з дитиною сидить мати, другий рік – батько. А після 2 років дитину вже можна віддавати в ясла і продовжувати працювати. Цей план повністю втілився у життя.
Перша дитина з’явилася в період, коли обидва батьки працювали вдома. Це дало змогу просто ділити обов’язки навпіл. З другою дитиною настав досвід «класичного» декрету, тобто один партнер працював, інший – ішов у декретну відпустку. Дружина була з сином упродовж першого року життя, бо в цей період дитина більше прив’язана саме до матері. Коли дитині виповнилося 2 роки місце матері у декретній відпустці зайняв батько Артем.
Я зробив це з поваги до дружини. Бо вона також має право на соціальне життя, а не тільки сидіти вдома з дитиною.
Про реакцію суспільства
В суспільстві «не прийнято» чоловікам ходити у декрет, а жінкам працювати в той момент, коли її дворічна дитина чекає вдома. Але наш герой руйнує всі стереотипи та згадує лише один випадок засудження, коли місцевий алкоголік відпустив щось на кшталт «Ти перетворюєшся на бабу».
На мене це жодним чином не вплинуло. По-перше, я не вважаю, що соромно бути схожим на жінку. По-друге, краще займатися своєю дитиною, аніж пиячити.
Чоловік підкреслює, що від адекватних та інтелігентних людей жодного разу не чув засудження. Він не відчував негативу з боку оточуючих, до того ж бабусі біля під’їзду завжди милувалися ним та його ставленням до дітей.
Артем прибічник «здорового» виховання дітей. Він не «цикає» на них та не муштрує їх, а намагається розповідати та пояснювати, тим самим виховувати інтелігентних людей, здатних до емпатії. 6-річному сину він вже пояснює, що не можна заважати іншим, веселитися і радіти можна, але не порушуючи комфорт оточуючих.
Декрет – не відпустка
Батько у декреті повністю відчув на собі всі складнощі, з якими стикається жінка. Найскладнішим для Артема була психологічна складова. Оскільки ця робота цілодобова та одноманітна і разом з цим напружена. Він порівнює батьківську роботу з роботою пожежника: наразі пожежі нема, але напруження залишається, бо вона може розпочатися у будь-яку хвилину. Так само з дитиною: коли вона нібито спить, але розслабитися не виходить.
Декрет – це не відпочинок, де можна гуляти та розважатися. На жаль, так думають чоловіки , які не розуміють, наскільки складно займатися дітьми і домом. Декрет довжиною в 6 років та концентрація лише на дітях та побуті може негативно вплинути на соціальні навички, контакти, вміння жити у робочому темпі, можливість займатися творчістю та ін. Як і кожна жінка у декреті, Артем відчував нестачу спілкування, що він дичавіє та втрачає здатність до спілкування, а життя проходить повз. Та їхнє рішення про щорічну зміну одне одного у декреті допомагало їм вийти з цієї ситуації.
У своїй розповіді Артем радить подумати чоловікам, які мають фінансову можливість, про декрет. З іншого боку він розуміє, що не кожен тато може дозволити собі декрет: чоловіки в Україні частіше мають більший заробіток, не всі мають гнучкий графік та працюють на фрілансі. Але, якщо є можливість – нею потрібно скористатися. За словами Артема татівський декрет сприяє покращенню стосунків у сім’ї, між партнерами. Партнери починають розуміти одне одного краще, бо вони обидва побували в ролі «берегині» і чоловік може на власному досвіді відчути, наскільки важко доводиться жінці в декреті.
Наразі сини подружжя вже ходять до садочка, тому вони мають час на себе. Інколи вони все ж відчувають провину, що в цей час вони могли б бути з дітьми, а не займатися роботою. Водночас вони розуміють, що концентрація лише на дітях – неправильна, та намагаються бути в балансі між сім’єю та роботою. Ввечері пріоритетом Оксани та Артема є діти.
Ця історія – гарний приклад, як батько може бути поряд з дитиною, як він може замінити матір у більш дорослому віці, як подружжя може домовитися про свій «декретний сценарій», як чоловік може розуміти складнощі декретного життя та поважати бажання жінки. І з упевненістю можна сказати, що бути батьком у декреті не соромно і дуже по-чоловічому.
Залишити відповідь