Джон Боулбі та Гордон Ньюфелд: Теорія прив’язаності

Сучасні батьки доволі часто можуть зіткнутися з поняттям «теорія прив’язаності». Це концепція прив’язаності як ключової дитячої потреби. Розберемося далі, що ж це таке і як це допоможе батькам та дітям.

Що таке прив’язаність та які її функції?

Термін «прив’язаність» був запропонований англійським психіатром Джоном Боулбі у середині минулого століття. В основу класичної теорії прив’язаності були закладені його перші роботи щодо тісного та довгострокового емоційного зв’язку між дітьми та батьками. Згодом у 1999 році канадський психотерапевт Гордон Ньюфелд розширив цю теорію. Його ідея полягає в тому, що в кожній дитині з самого народження закладений потенціал стати зрілою самостійною особистістю.

Пояснити термін прив’язаності можна як безпечні підтримуючі стосунки з батьками, де задовольняються всі істинні потреби дитини. Як наслідок цього визначення, можна виділити 2 завдання зв’язку «дитина-батьки»:

1. Створення психологічного клімату, де дорослому комфортно піклуватися про дитину, а дитині комфортно приймати це піклування.
2. Формування підґрунтя для дорослішання. При наявності прив’язаності дитина почувається у безпеці, де вона може виражати себе, свої емоції, пізнавати нове, досліджувати навколишній світ та не боятися оточуючих та їхніх оцінок. Це надає дитині можливість дорослішати, поступово та природньо сепаруватися.

Теорія прив’язаності побудована на визначенні прив’язаності. Це алгоритм формування тісних, безпечних та комфортних стосунків «батьки-дитина», які сприяють здоровому дорослішанню малюка та його становлення як зрілої особистості. Ця теорія не є інструментом для створення «зручної» дитини. Головним її завданням є допомогти дитині стати окремою самостійною людиною.

Дитина народжується беззахисною та незрілою у психологічному та фізичному плані. Завдання батьків – надати захист своїй дитині до повноцінного розвитку всіх функцій для автономного життя. Вміння дитини наслідувати є головним помічником. Здатність повторювати за дорослим стає потужним механізмом для навчання, пізнавання та здобуття незалежності.

При’язаність у відносинах з дитиною дуже важлива. Нездатність близьких людей задовольнити потреби дитини штовхає її на пошук сторонньої людини, яка може задовольнити ці потреби. Це можуть бути інші дорослі або однолітки. Тому починати встановлювати та підсилювати прив’язаність ніколи не пізно, навіть у шкільному віці.

Пропонуємо декілька порад, які допоможуть встановити міцний зв’язок між батьками та дитиною:

1. Спілкуйтеся доброзичливо. Завданням батьків є формування теплих стосунків. Приділити увагу дитині – це не тільки про заборону, критику та зауваження. Проста розмова, питання на кшталт «Як пройшов твій день?», тілесний контакт, побажання, похвала сприяють формуванню прив’язаності;
2. Проявляйте інтерес до дитини. Навіть 10 хвилин в день, приділених тільки дитині, мають позитивний вплив на формування прив’язаності. Поважайте бажання дитини, розважайте її та спілкуйтеся на теми, які цікаві саме їй;
3. Заохочуйте залежність. Не відштовхуйте дитину, коли вона потребує ваших обіймів, хоче полежати поряд, погуляти тільки з батьком, приготувати щось разом із мамою. Такі потреби краще задовольняти.
4. Відмовтеся від дисципліни відокремлення. Відомі фрази на кшталт «віддам тебе у дитячий будинок», «неслухняних дітей забирає Бабайка» – це табу у процесі формування прив’язаності. Також під забороною покарання шляхом ігнорування, створенням обмежень у стосунках між батьками та дитиною, погроз.
5. Поважайте почуття дитини. Серцем теорії прив’язаності є перетворення дитини на самостійну та незалежну особистість. Цього можна досягти шляхом встановлення емоційного контакту з дитиною. Батькам слід поважати почуття дитини, враховувати її бажання, інтереси, захоплення.

Джерело