Популярна тема в наукових колах зараз – тема емпатії. І є думка, що емпатії потрібно навчати. Але це дуже велика помилка. Емпатія по своїй суті – це небайдужість. Якщо подивитися на те, що лежить в основі емпатії, то це емоція «мені не однаково» і це прояв прив’язаності. Діти природним чином стають небайдужі до того, до чого прив’язані, і до тих, до кого прив’язані. Це відбувається само собою.
Тому, щоб бути небайдужою, дитина повинна бути здатною відчувати свої емоції. Здатність брати до уваги почуття інших людей формується не раніше 5-6-7 років. І для цього необхідний розвиток мозку, а точніше, префронтальної кори головного мозку – адже саме вона в цьому випадку відіграє ключову роль. І це вже, власне, буде останнім штрихом у формуванні здатності до емпатії.
Проблема тут у тому, що, коли діти знаходяться в атмосфері, яка ранить, якщо їм «не однаково», вони відчувають біль. А коли таких ран стає занадто багато, мозок пригнічує почуття, створює фільтри, щоб захистити від болю, і виникає оніміння найбільш вразливих почуттів. Тепер ви чуєте від дітей: «Мені однаково», «Ну й добре», «Подумаєш». Дослідження говорять про те, що коли діти втрачають здатність зашарітися, коли вони більше не відчувають збентеження, сорому, вони також втрачають і емпатію.
До недавнього часу вважалося, що емпатії потрібно навчати. Але вже доведено, що діти від природи емпатичні, природно проявляють турботу, небайдужість. Але для цього ми повинні зберігати їхні серця м’якими. Якщо ми цього не робимо, у них виникають захисти від вразливості і вони втрачають здатність до емпатії. Ось в чому корінь проблеми. Якщо у них пропадає емпатія, то ми повинні знайти спосіб, щоб відновилася їхня здатність відчувати. Як тільки це відбудеться, повернеться і емпатія.
Залишити відповідь