Останні декеілька років я зосередила свою увагу на темі маленьких дітей під час написання книги «Спокій. Гра. Розвиток». Це була неймовірна подорож, яка розпочалася тоді, коли мої діти були маленькими, і коли я почала працювати з Гордоном Ньюфелдом, вивчаючи його підхід з погляду розвитку та стосунків. Намагаючись зрозуміти, що дітям дійсно потрібно від батьків, я почала усвідомлювати, наскільки ми заплуталися. Я особисто була розчарована тим, як експерти суперечать одне одному. Я також збентежилася, побачивши, як виховання дитини спростили до фрагментарних інструкцій, вказівок чи мантр, які слід запам’ятати. Водночас я думала над тим, що тут щось не так, якщо батьки відчували, що їм потрібно здобути ступінь із дитячої психології, нейробіології та науки з прив’язаності для того, щоб виховувати дитину. Коли я відкрила для себе роботу Гордона Ньюфелда, я зрозуміла, що ключем до виховання є проникливість, а не навичка. В основі того, щоб стати батьками, насправді лежать сильні інстинкти та емоції, і саме вони спонукають нас зрозуміти своїх дітей та те, чого вони потребують. Книга «Спокій. Гра. Розвиток» народилася саме з таких емоцій всередині мене. Вона народилася з бажання зробити крок назад і зрозуміти, як ростуть маленькі діти.
Оскільки моя книга уже вийшла з друку, я подумала, що найкращим способом відзначити її перехід з мого комп’ютера у світ, буде поділитися трьома речами, які уособлюють те, що я дійсно думаю, що маленькі діти хотіли б, щоб ми зрозуміли про них. Звісно, у книзі є ще багато іншого, але Гордон навчив мене, що найкраще виділити три моменти, коли говориш про якесь явище.
1. Ми перетворилися на підштовхувачів замість садівників, які так потрібні маленьким дітям.
Ми так зосередилися на тому, як поводиться маленька дитина і на її цивілізованості, що забули про те, що для зростання вона потребує терпіння, часу та турботи.
Як стверджує Гордон: насіння яблуні зовсім не схоже на яблуню, яка плодоносить.
Ми так поспішаємо і вважаємо, що кожна мить має чомусь навчати маленьку дитину. Такий підхід виснажує дітей та батьків, відволікаючи від великого задоволення у процесі виховання.
Незрілі звички маленьких дітей не є особистими – вона розвиваючі. Маленьким дітям не вистачає контролю над імпульсами, оскільки їхній мозок розвинений не повністю. Вони егоцентричні, тому що для того, щоб відкрити себе іншій людині, їм спочатку потрібно зрозуміти себе. Вони не використовують слова, коли їх переповнюють емоції, тому що вони все ще намагаються вивчити назви для своїх почуттів і не володіють самоконтролем. Вони не завжди слухають, тому що вони можуть займатися лише однією справою за раз, а це не завжди ми. Вони мають бути прив’язаними до нас, щоб мати бажання йти за нами, але у той же час вони також мають інстинкти протистояти нам. Це не помилка, а частина складного плану розвитку, спрямованого на розкриття зрілої людини. Хоча нас може часто бентежити їхня поведінка, вони лише вірні своїм інстинктам та емоціям.
Коли я повертаюся назад, щоб розглянути маленьких дітей з усією їхньою незрозумілою та незрілою поведінкою, а також тим, як ми до них ставимося, я чітко бачу, що ми дещо заблукали. Ми відокремилися від своєї інтуїції, яка знає, що маленькі діти – це найменш зрілий період життя. Перші шість років життя дивовижні, але ми до кінця не сприйняли те, наскільки вони відрізняються від нас з точки зору функціонування. Ми регулярно розглядаємо їхню поведінку з точки зору дорослих і пропускаємо, на скільки вони дивовижні. Вони б дуже хотіли, щоб ми припинили стримувати їхню незрілість, дали їм час на дорослішання та активно працювали над створенням умов для їхнього процвітання.
2. Гра знаходиться під загрозою зникнення для тих, хто цього найбільше потребує.
Друге, що мене вразило під час дослідження ролі гри у житті дітей молодшого віку, – це те, що вона стала під загрозою зникнення у всьому світі. Чесно кажучи, це було і залишається страшним усвідомленням. Підштовхування до раннього навчання і структурованої діяльності є величезним, і це найяскравіша ознака того, що ми йдемо хибним шляхом із нашими маленькими дітьми. Мене спантеличує те, як ми ігноруємо десятиліття науки про розвиток, що демонструє, яке вирішальне значення має гра для здорового росту та функціонування маленьких дітей. Від розвитку мозку до вираження емоцій – гра – це місце, де зростання і розвиток роблять стрибок уперед. Мене насторожують наслідки для дітей раннього віку з точки зору їхньої самооцінки та емоційного благополуччя.
Оскільки я деякий час розмірковувала над тим, чому ми ігноруємо дослідження розвитку та наше розуміння важливості гри, я вважаю, що це випливає з того, що батьки турбуються про майбутнє своєї дитини. Батьки стурбовані тим, що якщо вони не підштовхнуть до навчання свою дитину, то вона залишиться позаду у суспільстві, яке є глобально конкурентним, яким рухають технології, і яке базується на знаннях. Загальноприйняте переконання полягає в тому, що «чим раніше, тим краще», але це неправильно з точки зору науки про розвиток. Ми можемо підштовхнути дитину до виконання, але це буде коштувати життєвої сили та відчуття власного «я», а також гальмувати здоровий розвиток. Більше, ніж будь-коли, я ухвалила рішення відстоювати та захищати право і потребу маленьких дітей у грі.
3. Ми вважаємо, що дисципліна – це відповідь на незрілу поведінку, але це не так.
Якби ми зосередили лише половину своїх зусиль на тому, як дисциплінувати маленьку дитину, і приділили б більше уваги тому, як ми їх ростимо, ми б нарешті отримали відповіді на питання про їхню проблемну поведінку, яких ми так шукаємо. Дисципліна не робить дитину більш зрілою, за допомогою неї ми втручаємося, щоб компенсувати її незрілість. Як у новоспеченої мами, у мене було так багато питань щодо дисципліни, але тепер я бачу, що це не ті питання, які мені слід було ставити. Ми повинні зосередитися на тому, як виростити дитину, щоб у дисципліні не було необхідності. Нам потрібно ростити дитину, яка не просто «поводиться» зріло, щоб завоювати прихильність, а насправді виростити дитину, щоб вона чинила правильно, коли ніхто не дивиться.
Моя мета як мами – виховати своїх дітей так, щоб вони процвітали як адаптивні, соціальні та окремі істоти. Немає ніяких хитрощів, підкупів або короткого шляху, щоб потрапити туди, окрім як задовольнити їхні потреби в стосунках і емоціях. Я хочу, щоб мої діти піклувалися про інших, враховували не лише свої потреби, достатньо піклувалися про те, щоб досягнути свої цілі, мали інтереси, бажання, були цікавими, плакали в час негараздів та могли контролювати свої сильні емоції. Немає такої дисципліни, яка б мене туди привела. Ми ставимося до їхньої незрілості як до вади та прогалини, яку потрібно заповнити, а не бачимо органічного вирішення всіх їхніх проблем з поведінкою. Як сказав мені один друг, «але, Деб, ти забираєш мої погрози, хабарі, нагороди, покарання і тайм-аути – як я маю бути батьком?» Я відповіла, що день, коли батьківство звелося до набору інструментів із дисциплінарних навичок, був дуже сумний. Ми покликані бути набагато більшим для наших дітей. Саме ми відповідаємо на їхню спрагу у спілкуванні та близькості, плекаємо їхні серця та забезпечуємо їм глибоку турботу. Ми – їхній притулок і ми відповідаємо за те, щоб вони сприйняли наші уроки, коли ми ведемо їх до цивілізованого спілкування та зрілості. Ми не можемо вести дитину, якщо не володіємо її серцем. Сучасні дисциплінарні підходи не помічають найважливішого у вихованні дитини і як це стосується реалізації людського потенціалу.
Насамкінець, я хотіла би поділитися тим, що одним із найдорожчих відкриттів у написанні книги «Спокій. Гра. Розвиток» – це роздуми про те, як мені надзвичайно пощастило, що я знайшла Гордона, коли мої діти були маленькими, і скористалася його порадою, пройшовши післядокторське стажування з ним. Гордон Ньюфелд – блискучий теоретик, подарунок батькам і справжній чемпіон усіх дітей. Я вдячна йому за щедрість та підтримку, які зробили цю книгу можливою.
Найважливіший висновок, який я зробила після написання «Спокій. Гра. Розвиток» – це те, як сильно сучасним дітям потрібні адвокати. Вони потребують дорослих, які хочуть зберегти та захистити умови, в яких вони будуть процвітати. Якби вони могли, вони б нам сказали, що ми повинні дати їм ті стосунки, які вони можуть сприймати як належне і можуть відпочити в них, мати простір і свободу для гри. Вони б сказали, щоб ми перестали бути одержимими їхнім ростом і сіли, склавши руки, і спостерігали за тим, як відкривається велич людського розвитку. Я щиро сподіваюся, що ви один із цих дорослих і приєднаєтеся до мене у цій справі.
Залишити відповідь