Нам приємно спостерігати за дітьми, коли вони сповнені чуйністю: коли вони добрі до братів і сестер, допомагають іншим, уважні в школі. Ми також з жахом спостерігаємо, як діти жорстоко ставляться одне до одного, домінують і знущаються, або егоїстично ставлять свої потреби на перше місце, не зважаючи на інших. Яка різниця між чуйними і байдужими дітьми? У чому причина відсутності чуйності? Це пов’язано з генетикою, вихованням, проблемами в школі, впливом інших дітей чи чимось у самій дитині?
Проблема полягає в тому, що ми не зможемо пояснити байдужі дії, доки не розберемося у суті чуйних; тобто звідки, насамперед, беруться чуйність і співчуття? Як діти виростають соціально та емоційно відповідальними людьми, і яка роль дорослих у тому, щоб вони досягли цього?
Чуйність зовні
Існують два підходи щодо розвитку чуйності та емпатії, і ви можете вибрати лише одну сторону. Один підхід є популярнішим і поширенішим, але він не ґрунтується на сучасній науці про розвиток та нейробіологічних дослідженнях. Інший підхід менш зрозумілий, частково через нові дослідження розвитку афективної (емоційної) системи. Іншими словами, більшість батьків і вихователів дотримуються того підходу до виховання чуйності в дітях, який найменш ефективний. Ми повинні щось змінити. Дослідження в США показують, що молодь на 40% рідше проявляє співчуття та чуйність до інших, ніж 15 років тому. Це несе невимовні наслідки для сімей, шкіл та громад.
Перший підхід до виховання чуйності у дітях ґрунтується на біхевіоризмі. Головна ідея полягає в тому, що діти вчаться діяти зріло, і їх можна навчити краще поводитися. Для підвищення ймовірності чуйної поведінки використовують такі підкріплення як позитивні винагороди. Але прихильники цієї теорії не ставлять собі критичне запитання: чи ця «чуйність» справжня, враховуючи, що це корисливий вчинок? Коли ви чуйні, щоб отримати винагороду, то чи не дбаєте ви про власні потреби, а не про чиїсь інші? Такий підхід протилежний емпатії чи альтруїзму, і характерний для нарцисизму.
Біхевіоризм також вірить у зворотну силу негативного підкріплення або покарання, щоб виправити байдужі дії дитини. Негативне підкріплення означає, що ви забираєте щось важливе для дитини або ізолюєте її за допомогою тайм-аутів, щоб «провчити її». Цей підхід ґрунтується на вірі в те, що біль — це чудовий учитель і що він змусить дитину перестати бути злою, байдужою чи грубою. На що не звертають уваги прихильники теорії, так це на емоції, які лежать в основі поведінки; тобто що спонукає дитину завдати шкоди комусь іншому? Погана поведінка не з’являється знічев’я: вона пов’язана із проблемами дитини, тим, що потрібно змінити або з чим дитині потрібна допомога для адаптації. Не розуміючи основної проблеми або не маючи слів, щоб виразити те, що не працює, у дитини не розвинуться кращі здатності впоратися зі своїми «проблемними» емоціями.
Проблема з біхевіористським підходом полягає в тому, що він упускає емоції, які повинні керувати чуйністю. Нагорода за чуйність вчить дітей, що вони можуть бути дбайливими, не відчуваючи емоцій, які повинні вести їх до чуйності. Ви можете отримати від дитини чуйну поведінку, але це не означає, що дитина справді небайдужа, це може бути просто показовий виступ заради винагороди. Що відбувається з чуйністю дитини, коли дорослі більше не винагороджують за таку поведінку? Чи робить дитина «правильно», коли це не пов’язано з особистою вигодою? Іншими словами, ви можете змусити дитину вибачитися, але це не означає, що вона відчуває докори сумління. Ви можете змусити її сказати «дякую», але це не означає, що вона відчуває вдячність. Ви можете змусити її говорити багато чого, але це не означає, що слова пов’язані з чуйністю, яка повинна лежати в їхній основі.
Інстинкт турбуватися про людей і речі відкривається тоді, коли діти відчувають турботу.
Чуйність зсередини
Підхід девелопменталістів (які вивчають те, як ростуть діти), а також нейробіології полягає в тому, що вам не потрібно вчити дитину бути чуйною. Чуйність знаходиться всередині нас і готова вийти, якщо оточення буде підтримувати її розвиток. Ми маємо запитати себе: як ми можемо вивести на поверхню чуйні емоції дитини? На щастя, девелопменталісти можуть відповісти на це питання.
Інстинкт турботи про людей і речі проявляється тоді, коли діти відчувають, що про них турбуються: вчитель, батьки, брати й сестри, бабуся й дідусь чи домашня тварина. Саме відчуття, що про тебе турбуються, відкриває інстинкти та керує чуйністю дитини. Коли ви відчуваєте, що вас люблять і піклуються, відкривається ваша здатність любити людей і піклуватися про них. Вам не потрібно вчити дитину доглядати за лялькою, батьками чи братом або сестрою. Це відбувається тоді, коли створені відповідні умови для підтримки її розвитку і вираження.
Девелопменталісти також чітко розуміють, що емпатії не можна навчити безпосередньо. Емпатія – це здатність брати до уваги точку зору іншої людини і дивитися на світ з її боку. Емпатія вимагає не тільки чуйності, але й супутнього зростання префронтальної кори, яке, при ідеальному розвитку, зазвичай досягається у віці від 5 до 7 років. Дитина повинна вміти брати до уваги дві речі, двох людей або дві думки та емоції, перш ніж вона справді зможе співпереживати. Це стане можливим тоді, коли мозок достатньо розвинеться. Маленькі діти все ще намагаються з’ясувати своє власне «я», перш ніж їх закидають потребами багатьох інших людей. Емпатія – це важливий етап розвитку, до якого більшість дітей повинні наблизитися, коли вони йдуть у дитячий садок або перший клас.
Які висновки можуть зробити батьки і вихователі на основі девелопменталістського підходу до розвитку чуйних дітей?
- Чуйні діти відчувають турботу дорослих у своєму житті.
- Чуйність – це емоція, яку потрібно відчувати, а не вивчати.
- Відсутність чуйності у дитини свідчить про емоційну проблему, яку потрібно вирішити.
- Ми повинні зберігати нашу чуйність, коли маємо справу з дитиною, яка втратила свою.
- Ми повинні відмовитися від того, щоб винагороджувати дітей за чуйну поведінку, тому що чуйність втрачає свою цінність, коли йдеться про особистий інтерес.
Ми всі хочемо чуйних дітей, байдужі вчинки повинні турбувати нас. Рішення полягає в тому, як ми піклуємося про дітей, чи відчувають вони нашу турботу, чи їхні серця м’які, і чи можуть вони відчувати вразливі емоції. Дитячі серця можуть затвердіти, коли вони стикаються з тим, що батьки недостатньо піклуються про них або коли їх надто сильно скривдили інші. Ключем до розкриття потенціалу чуйності є тепла турбота про дитину, з любов’ю, зв’язком, стосунками, щедрістю та запрошенням. Захист наших стосунків з нею, забезпечення контролю конкуруючих стосунків із ґаджетами чи однолітками, а також гарантія того, що вони можуть безпечно відпочивати у нашому піклуванні, є ключовим.
Залишити відповідь