Глибинний сенс пандемії наразі нікому невідомий. Сьогодні ми невпевнено крокуємо крізь безліч новин, порад лікарів, метання політиків, сумніви критиків та фантасмагоричні фантазії конспірологів. Ми чекаємо, коли майбутнє відкриється та дасть нам урок. Така глобальна криза має чогось навчити. Пережити невизначеність – це велика мудрість, яку нам дарує вірус.
Наразі найкращий час, щоб запитати себе якщо не про майбутнє, то про минуле та сьогодення. Пандемія може привести нас до досі невизначеної нової норми, і вона вже починає розкривати секрети про людину як про особистість та частину суспільства. Це можна порівняти з сироваткою правди. Вона розчинює блиск, який у звичайні дні затемнює «небажану» істину.
Ми всі щось втрачаємо: відчуття безпеки, яке навіть у найкращі часи виглядає дуже ілюзорним, почуття норми, яке тримає нас у такому, здавалося б, «знайомому» світі, почуття себе. Навіть у найбагатших та найуспішніших суспільствах економічна безпека та здоров’я дуже ненадійні. Загроза звичному способу життя існує завжди.
У деяких людей з’явилася вимушена можливість замислитися та оцінити своє значення, своє місце у світі. Питання «Хто я?» є неминучим, а відповідь – не завжди зручною.
Разом із надихаючими прикладами емпатії, співчуття та взаємної підтримки виявляються недоліки психіки окремих людей, суспільства та сімейних систем. Стрес від пандемії став причиною збільшення кількості різних залежностей, домашнього насилля та психічних захворювань.
У соціальній сфері теж виникають тривожні питання. У Великобританії перші 10 лікарів, які померли від Covid-19 належали до категорії BAME (темношкірі, азіати, етнічні меншини). Чи це випадковість? Малоймовірно. На міжнародному рівні вони мають найбільший стрес та піддаються ризику. У США та Великобританії меншини помирають у непропорційно великій кількості. Якщо торкнутися теми людей похилого віку, то за ними в основному доглядають іммігранти та представники різних меншин. На міжнародному рівні турбота за літніми людьми виглядає, як зневага до них, недооцінка, стрес та низькооплачувана винагорода піклувальників.
Ці факти не нові, і вони дуже турбують. Вони відображають моделі нерівності та моральної зневаги, які були з нами упродовж тривалого часу. А суспільство не вважало за потрібне усунути їх. Вірус не став причиною цього, проте лишив розкоші заперечувати це.
Яким би небажаним вчителем не була пандемія, вона пропонує урок. Ігнорувати або засвоїти – кожен обирає своє.
Залишити відповідь