Якщо хтось запитав би, якою книжкою зі свого перекладацького доробку я пишаюся найбільше, то моя відповідь була б однозначною. Без сумніву, це була б книжка про непросту долю Залії Кагаватте «Побачення наосліп із життям».
Щойно отримавши пропозицію взятися за переклад цієї книжки й проглянувши кілька перших сторінок, я була у захваті – мене вже тоді манила можливість спробувати відчути світ нутром майже незрячої людини, вловити тонкощі опису його сприйняття та передати їх українською.
Здогадуватися, чи річка сьогодні розрізана хвилями, а чи розбурхана? Вловлювати усі можливі нюанси довкола: вітер, музику, автомобілі, тротуар, що вже сподівано закучерявлюється десь за рогом. Та тоді я й подумати не могла, що зможу не тільки «побачити» світ Залії, але й відчути його біль. Відшарування сітківки, проблеми з батьком, рак, важкезні цикли хімієтерапії, запалення підшлункової залози, а ще алкогольна та наркотична залежності – кожну нову проблему Залії я, здається, проживала разом із ним: мене боліло то там, то сям, тож мене охоплював страх за своє здоров’я. Поспішаю заспокоїти усіх: зі мною все гаразд, просто настільки занурюватися у текст іноді буває й небезпечно. Хоча й мушу зазначити, що Залія впорався зі всіма викликами і в книжці ділиться, як йому вдалося спершу прийняти, а потім і подолати ту чи іншу проблему – не без повернення до своїх азійсько-буддистських коренів, а тепер і дотримання аюрведичного вчення.
Якщо ж ви думаєте, що це книжка-страждання абощо, то радше ні. Як на мене, це книжка-успіх. Майже незрячий Залі у 17 років попри все вирішує вивчати готельну справу і йому вдається дослужитися до посади управителя ресторану та навіть відкрити свій. Зараз же Залі є успішним мотиваційним тренером та бізнес-коучем. Зазирніть у цю книжку, вона вас змінить.
Залишити відповідь