Іноді буває так, що ми не знаємо, як правильно поводитися з людиною з особливостями. Що доречно, а що ні. Навіть враховуючи, що в Україні понад 165 000 дітей з особливими освітніми потребами, кількість шкіл, які працюють з інклюзією дуже мала. З понад 17 000 українських шкіл лише 1127 працюють з інклюзією. Це лише 7%. В європейських країнах цей показник набагато вищий: 90% – в Норвегії, 99% – в Італії, 42% – в Польщі.
Комунікація з людьми з інвалідністю передбачає певні правила:
- Якщо у вас є бажання допомогти – запитайте. Людина з інвалідністю не завжди потребує допомоги. Зазвичай такі люди можуть прекрасно пересуватися. До того ж, дорослі люди з інвалідністю прагнуть, аби їх сприймали як самостійних та незалежних. Запропонувати допомогу такій людині можна тільки тоді, коли вона дійсно потребує її. І скоріше за все, вона сама про це попросить.
- Обмежте фізичний контакт. Про те, що чужий особистий простір треба поважати, знають всі. Але для людини з інвалідністю таке втручання може бути дуже стресовим та небезпечним. Рівновага деяких людей залежить від стану їхніх рук. Тому звичайне захоплення рук, щоб допомогти, може порушити рівновагу людини. Також, не варто торкатися інвалідного візка, тростини тощо – це частина особистого простору.
- Перш ніж сказати – подумайте. Спілкування з людиною з інвалідністю не повинно відрізнятися від спілкування з будь-якою іншою людиною. Поважайте її приватне життя і не питайте багато про недугу. Ви спілкуєтеся з особистістю, а не з недугою.
- Не робіть зайвих припущень. Людина з інвалідністю краще за всіх розуміє, що вона може, а що ні.
- Будьте люб’язною та ввічливою людиною.
Загальні правила етикету
- Не використовуйте слова, які можуть образити (жертва, прикутий, каліка, неповноцінний, хворий). Їх можна замінити на: людина з інвалідністю, людина з травмою хребта, людина на візку тощо.
- Завжди звертайтеся безпосередньо до людини з інвалідністю, а не до того, хто її супроводжує.
- Абсолютно нормальним є потиснути руку людині з інвалідністю при знайомстві. Навіть у випадках, коли людині важко рухати рукою або вона має протез. В цьому випадку, припустимо, потиснути ліву руку.
- Пропонуючи допомогу, дочекайтеся відповіді й спитайте, що саме вам зробити, аби допомогти.
- При зустрічі з людиною з порушенням зору або зовсім незрячою обов’язково називайте себе та тих, з ким прийшли разом. Пояснюйте, до кого ви звертаєтесь, якщо спілкування відбувається в групі.
- Ставлення до дорослих людей з інвалідністю повинно бути, як до дорослих. Переходити на «ти» варто за згодою, як зазвичай це відбувається.
- Будьте терплячими та уважними до людей з труднощами в спілкуванні. Слухайте та дайте можливість людині висловити свою думку та самій закінчити фразу. Не варто виправляти та закінчувати фразу за неї. Якщо вам щось незрозуміло – не соромтеся перепитати. Так вам легше буде зрозуміти одне одного та продовжити діалог.
- Привернути увагу людини з порушеннями слуху можна помахавши їй. Багато таких людей вміють читати по губах. В цьому випадку зверніть увагу на те, як падає на вас світло – вас повинно бути добре видно. Також варто прибрати все, що може заважати (їжа, одяг, рухи, міміка). Але треба розуміти, що не всі люди з порушеннями слуху вміють читати по губах. Проте, однаково варто говорити чітко і дивитися у вічі.
- Не виправляйтеся, якщо випадково обмовилися: «Побачимось», «Ви чули про це?», «Ходімо» тощо. Люди з порушенням зору бачать руками, люди з порушеннями опорно-рухового апарату – ходять.
- Не варто спиратися на інвалідний візок, адже це частина особистого простору людини. Спираючись на візок, ви спираєтесь на людину.
- Якщо ви спілкуєтесь із людиною на візку, спробуйте розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Це сприятиме легшій розмові.
- Якщо людина має труднощі в пересуванні, це не означає, що у неї немає проблем із зором та слухом.
- Необхідність користуватися інвалідним візком – це не трагедія. Якщо немає жодних архітектурних бар’єрів – це спосіб вільного пересування. Інколи люди, які не втратили здатності ходити, використовують візок для економії часу та сил.
- Завжди спирайтеся на здоровий глузд та співчуття. Якщо ви десь сумніваєтесь і не знаєте, що робити – не соромтеся спитати про це свого співрозмовника. Ви не образити його цим, а навпаки продемонструєте свою зацікавленість. Вас завжди зрозуміють, якщо ваші наміри щирі. Поважайте людину та ставтеся до неї як до себе.
І на завершення, використовуйте правильні слова: люди з інвалідністю, людина має (назва порушення стану здоров’я), користувач візка, людина з психічними/інтелектуальними порушеннями, людина з церебральним паралічем, з порушеннями опорно-рухового апарату, особа з розумовими порушеннями, людина з порушеннями слуху/спілкується мовою жестів, незрячий/особа з порушеннями зору, особа з епілепсією/діабетом/депресією, людина/дитина з аутизмом, дитина з особливими освітніми потребами.
Залишити відповідь