У світі є делікатні теми, навколо яких зібрано багато міфів та стереотипів. Одна з них – це аутизм. Якщо спитати пересічного громадянина, що це таке – відповідь, скоріш за все, буде нечіткою або не відповідатиме дійсності. Це результат того, що в суспільстві не прийнято говорити на «незручні» теми. Проте аутизм існує, люди з розладом аутистичного спектра (РАС) – частина суспільства. Отже, нам варто про це поговорити та з’ясувати, що правда, а що ні.
Міф 1 – «Це хвороба»
Офіційно аутизм вважають розладом розвитку, який є причиною специфічної роботи мозку. Використання поняття «хвороба» передбачає можливість заразитися нею. І це ніяк не пов’язано з аутизмом, який є вродженою особливістю. До певного віку його ознаки можуть залишатися непомітними. Проте дитина з такою особливістю сприймає світ по-іншому, ніж її однолітки. Також «хвороба» передбачає лікування. Дитину з особливостями не потрібно намагатися приблизити до «загально визнаної норми», але варто спробувати її зрозуміти.
За іншою версією аутизм – це особливий варіант функціонування мозку. Її висунули нейропсихологи з Університету Монреаля 10 років тому. На їхню думку стан такої людини відрізняється від звичного для людей з типовою роботою психіки, проте він не обов’язково пошкоджений. Він також має деякі переваги: можливість «фотографувати реальність», тобто швидко помічати та запам’ятовувати деталі, ігнорувати емоційні чинники, хороша зорова пам’ять, образне мислення, що частіше пов’язане з креативністю тощо.
Міф 2 – «Це різновид дитячої шизофренії»
Раніше дітям з аутизмом ставили діагноз «шизофренія» і з того часу існує цей стереотип. Тоді психіатрія не мала наукового підґрунтя щодо причин незвичної поведінки та орієнтувалася лише на описові дані. Прояви, які вважали галюцинаціями, також підтримували цей стереотип. Наприклад, дитина могла вночі почути гучний голос. Сьогодні нейропсихологи вже довели, що певна інформація може доходити через нервову систему швидше, а інша, особливо аудиальна, може доходити дуже повільно. Отже, голос вночі – це може бути тим, що дитина почула кілька годин тому. До 1980 року в США плутали зовнішні прояви аутизму та шизофренії. В Україні почали ставити цей діагноз лише 15 років тому. Дитині з інвалідністю, яка досягала 18-річного віку, ще 3-4 роки ставили діагноз «шизофренія». Причиною цього був брак медичного обґрунтування ментальних особливостей дитини. На жаль, і зараз є психіатри та вчителі, які керуються старою версією. Вони намагаються «лікувати» дітей за допомогою психотропних ліків, а це дуже шкідливо.
Міф 3 – «Дитина завжди відсторонено сидить у кутку»
Чи може бути дитина з аутизмом активною, любити стрибати, лазити, багато говорити, роздивлятися іграшки та розбирати їх на деталі, сміятися та плакати? Відповідь однозначна – так. Фільми формують помилкове уявлення про дітей з аутизмом. Частіше їх зображають, як мовчазних, відокремлених від інших та занурених у власний світ дітей. В реальності розлади аутистичного спектра мають велику кількість варіантів. Це можуть бути легкі та майже непомітні прояви або ж яскраві симптоми. Також варто пам’ятати, що кожна дитина має свій темперамент, здібності, рівень інтелекту тощо, а спільним є особливості (проблеми спілкування та соціальної взаємодії).
Побутує думка, що аутизм та гіперактивність – протилежні поняття. Проте вони часто поєднуються. Діти можуть бути досить спритними, сміятися та радіти, як усі діти. Часто вони прагнуть контакту, проте їм важко його встановлювати. Вони не байдужі до інших, бояться зачепити почуття інших, образити і через це нервують. Розпізнавання жестів, міміки, інтонації, розуміння натяків дається дуже важко при аутизмі. Дитина з недорозвиненим мовлення може довго і багато говорити на цікаві їй теми, і при цьому не помічати, що співрозмовникам дещо некомфортно від такого монологу.
Міф 4 – «Такі діти істеричні та примхливі»
Є така думка: «Аутизм виникає через вроджені особливості та брак правильного виховання. Щойно батьки дізнаються, що малюк хворий, батьки починають в усьому потурати, жаліти. Ось і виховують істериків». Це поверхневе бачення поведінки дитини з аутизмом. Діти з аутистичними розладами досить часто можуть впадати в істерики, кричати, тупотіти та злитися, як здається, безпідставно.
Деякі підлітки не можуть самостійно переодягнутися, проте добре розбираються в ґаджетах та вміють з ними працювати. Деякі їхні вимоги можуть здатися примхами (закрити штори вдень, заважати прибирати, відмовлятися від страв, відмовлятися від нового одягу через некомфортні шви тощо). Чи вередування це? Чи треба таких дітей вчити терпінню? – Ні.
Дитина з аутизмом сприймає світ більш загострено. Вона має певні проблеми зі сприйняттям інформації, яка надходить від органів чуття, може відчувати біль від зайвого світла, шуму пилососа, жорсткої тканини тощо. Саме це не дає їй зосередитися на розмові, грі чи інших заняттях. Зазвичай інформація від органів чуття не аналізується. Проте діти з аутизмом витрачають багато сил та часу, аби проаналізувати її. Цей процес схожий на «зависання» комп’ютера. Також нерідко вони гіперчутливі до запахів і смаків та мають бурхливе образне мислення, що відбиває апетит. Певна консистенція їжі може бути неприємною для них.
Отже, прохання дітей з аутистичним розладом – це не примхи, а умови їхньої продуктивності.
Міф 5 – «Треба розмовляти тихенько»
Діти з РАС інколи закривають вуха від голосних звуків. Через це багато людей вважає, що з ними варто розмовляти напівпошепки, а також краще пригасити світло, поводитися обережно, не перевантажувати фізично. Проте, частіше гіпер- та гіпочутливість поєднуються в одній дитині.
Органи чуття, які навантажені заслабо, вимагають інтенсивного впливу. Тобто діти можуть не переносити приємних запахів і тому можуть плакати через парфуми у дорослих. А вестибулярний апарат вимагає додаткових відчуттів, тому дитина полюбляє кружляти, гойдатися, розхитуватися тощо. Кожна дитина з РАС має індивідуальні порушення обробки сенсорної інформації. Саме тому шум може когось налякати, а когось заспокоїти.
Міф 6 – «Не можна торкатися та обійматися»
Цей міф пов’язаний із попереднім. Дитина, яка має гіперчутливість у сфері дотиків, матиме неприємні відчуття від дотиків. Але дитина з гіпочутливістю, навпаки, потребуватиме дуже міцних обіймів, стискань, відчуття ваги тощо. Таким дітям можуть допомогти ковдри, іграшки та одяг з обважнювачами. Їхня вага розраховується як одна сьома ваги людини і може сягати 10 кг для підлітків.
Важливий момент полягає в тому, що люди з аутизмом не завжди розуміють, коли вчасно обійнятися. Вони можуть нервувати, соромитися, коли одноліток хоче зблизитися з ними, а також лякатися дотиків малознайомої людини. Тут краще не поспішати з цим.
Міф 7 – «Міцна рука дорослого позбавить тривоги»
Обов’язком дорослих є опіка в ситуаціях, коли дитина не може подбати про себе. Проте варто розуміти, що гіперопіка не подобається нікому і не приносить користі. Підлітки можуть це сприймати, як зневажливість та жалість, що спричинятиме дратування. Отже, кожну дитину необхідно поступово привчати до посильної самостійності.
Відсутність інформації про плани на найближчий час або зміни збільшують тривогу. Тому варто приділити увагу навчанню планувати та розуміти плани. Для цього є безліч інструментів (картки, де зображені різні дії та ситуації, які можна передбачити в повсякденному житті, як-от чищення зубів, святкування дня народження тощо).
Діти з РАС та за нормального інтелекту успішно навчаються. В таких відомих компаніях, як Microsoft, Google працює багато людей з цим діагнозом. Проте, розуміння та розкриття таких людей передбачає відмову від стереотипів.
Залишити відповідь