Коли батьки вперше очікують на появу малюка, вони уявляють цей період як щось дуже зворушливе й прекрасне. Так і є. Але в реальності перші тижні вдома часто не збігаються з уявленнями батьків. Звичний ритм життя змінюється на годування, сон, плач тощо. А батьківську впевненість поглинає безліч запитань: чому дитина плаче, чому не хоче залишатися сама, чи не забагато вона на руках, чи все ми робимо правильно, як бути чуйними, як розуміти сигнали дитини?
І за всіма цими питаннями стоїть одна базова потреба – потреба у безпеці.
Для немовляти відчуття безпеки починається зі стосунків із близьким дорослим. Коли дитина знає, що поруч є той, хто помітить її сигнал, допоможе, захистить і заспокоїть, вона поступово отримує можливість звертатися до світу з цікавістю, пізнавати його, переживати свої емоції та з часом ставати самостійнішою.
Але звідки немовля знає, що воно в безпеці?
Немовля народжується абсолютно залежним від дорослого. Воно не може самостійно подбати про себе, захиститися від небезпеки чи впоратися з сильними переживаннями. Тому від самого початку життя дитина шукає близькості з дорослим, який може її захистити й допомогти впоратися з тим, що для неї поки що занадто складно. Ця базова потреба в близькості називається прив’язаність.
«Прив’язаність – це невидима емоційна нитка, що в дуже особливий спосіб поєднує двох людей у просторі та часі. Немовля з’являється на світ із вродженою готовністю шукати собі для прив’язаності когось, хто надаватиме йому захист, догляд та підтримку»
Джон Боулбі
Дитина подає сигнали
Немовля не може сказати «мені зараз страшно», «я втомилася» або «мені потрібно побути поруч із тобою». Його мова – це поведінка та сигнали тіла, а саме: плаче, завмирання, відвертання голови, прохання на руки тощо.
Здатність помічати сигнали дитини, правильно їх розуміти й відповідати на них своєчасно та відповідно до її потреб Карл Гайнц Бріш називає батьківською чуйністю.
«Прив’язаність з погляду дитини – це радше система безпеки, тоді як прив’язаність з боку об’єктів прив’язаності – це система піклування та захисту. Таким чином, у немовлят вже розвивається почуття безумовної довіри, що стає стабільним фундаментом особистості впродовж цілого їхнього життя»
Карла Гайнца Бріша «SAFE. Надійна освіта для батьків»
Ви не завжди повинні безпомилково вгадувати, чого хоче дитина саме зараз. Але ви завжди повинні мати готовність помічати, намагатися зрозуміти й відповідати на сигнали дитини. І саме тоді поступово почне формуватися внутрішнє очікування дитини: «Якщо мені погано, я можу звернутися по допомогу». І це одна з основ надійної прив’язаності.
Дитина відчуває близькість через дотик
Для немовляти стосунки з близьким дорослим починаються не зі слів. Вони починаються з голосу, погляду, запаху, тепла і дотику. Взяти дитину на руки, притулити до себе, ніжно погладити, зробити легкий масаж – це не просто способи заспокоїти малюка. Через тілесний контакт дитина відчуває близькість і присутність дорослого.
Але важливий не лише сам дотик. Не менш важливо, як дитина на нього реагує. Вона може розслабитися, потягнутися до дорослого, шукати продовження контакту. А може відвернути голову, напружитися, відсунутися або почати проявляти невдоволення. І це теж сигнал.
«Тут особливо важливо, щоб об’єкт прив’язаності сприймав реакції тіла своєї дитини – чи вона простягає ручки, чи відвертає голівку або навіть обертається всім тілом, сигналізує ручками, що їй до вподоби той чи інший доторк, або ж показує протилежне. Якщо ж доторків для неї забагато або ж вони надто інтенсивні, то немовля виражатиме своє невдоволення надто інтенсивною позитивною стимуляцією – серед іншого й тим, що хапатиме маму за долоні та заважатиме їй робити масаж. Завдяки зоровому контакту і «зчитуванню» сигналів тіла немовляти мама може підлаштувати дозу та інтенсивність доторків до потреб свого чада»
Карла Гайнца Бріша «SAFE. Надійна освіта для батьків»
Тому чуйний тілесний контакт – це не про те, щоб постійно тримати дитину на руках. І точно не про страх «привчити до рук». У перші місяці життя потреба в близькості – це природна потреба немовляти. Якщо дитина заспокоюється на руках, це не означає, що вона формує «погану звичку». Вона отримує досвід: «Коли мені складно, поруч є дорослий».
Не бійтеся задовольняти потребу дитини в близькості. Слухайте її сигнали, бо іноді дитині потрібні не обійми, а тиша, простір або просто присутність дорослого поруч.
Надійна прив’язаність – це не про те, щоб дитина ніколи не плакала
Плач немовляти неможливо і не потрібно повністю «скасувати». Дитина може плакати навіть тоді, коли поруч турботливі батьки. Вона може бути втомленою, голодною, перезбудженою, відчувати біль або просто потребувати контакту.
Надійна прив’язаність не означає, що дорослий щоразу миттєво усуває причину дитячого дискомфорту. Іноді він просто залишається поруч із дитиною в тому, що зараз важко пережити: дитина плаче – мама чи тато поруч; дитині боляче – її обіймають; дитина налякана – дорослий допомагає їй заспокоїтися; дитина перевантажена – дорослий зменшує кількість подразників.
Так дитина поступово отримує досвід і розуміння, що вона не залишається сам на сам зі своїми проблемами.
Безпечна прив’язаність дає дитині можливість досліджувати світ
Може здатися, що якщо дитина постійно шукає дорослого, то вона стане залежною від нього. Але надійна прив’язаність працює інакше.
Коли дитина почувається в безпеці, вона отримує можливість відвернутися від дорослого й зацікавитися світом: подивитися на нову іграшку, потягнутися до неї, повзти далі, щось досліджувати, пробувати зробити щось самостійно. А коли стає страшно чи складно – повернутися до своєї дорослої людини.
Прив’язаність і самостійність не суперечать одна одній. Дитині потрібна надійна опора, від якої можна відходити й до якої можна повертатися.
«Упродовж першого року життя немовля розвиває особливий емоційний зв’язок із так званим «головним об’єктом прив’язаності». Цей емоційний зв’язок забезпечує виживання немовляти і його можна назвати «безпечною емоційною гаванню»
Карла Гайнца Бріша «SAFE. Надійна освіта для батьків»
Спочатку дитина потребує дорослого, який допомагає їй почуватися безпечно. А з цього досвіду поступово виростає здатність самостійно взаємодіяти зі світом.
А що відбувається з самими батьками?
Є ще одна важлива сторона прив’язаності, про яку варто взяти до уваги. У стосунки з власною дитиною батьки приходять зі своїм власним досвідом. І не завжди цей досвід теплий. Іноді – це досвід, у якому не було достатньо близькості, уваги чи відчуття безпеки. І тому, коли дитина плаче, дорослий може відчувати сильне роздратування. Або навпаки – батько чи мама настільки бояться залишити дитину без уваги, що їм складно відпустити її навіть тоді, коли вона готова досліджувати світ самостійно.
Це не означає, що з батьками щось не так. У стосунках із власною дитиною батьки приносять із собою і власний досвід близькості – те, як у дитинстві реагували на їхні потреби, чи було поруч безпечно, чи можна було звернутися по допомогу.
У своїй книжці «SAFE Надійна освіта для батьків» Карл Бріш приділяє увагу й цій стороні прив’язаності: тому, як власний досвід батьків може впливати на їхню взаємодію з дитиною. Проте, дорослий може помічати свої автоматичні реакції, розуміти їх і поступово створювати для своєї дитини інший досвід.
Надійна прив’язаність не означає, що батьки ніколи не помиляються. Вони втомлюються. Не завжди одразу розуміють, що потрібно дитині. Іноді реагують не так, як хотіли б. Чуйність – це не безпомилковість. Це готовність помічати дитину, намагатися зрозуміти її сигнали, відповідати на них і повертатися до контакту, якщо щось не вдалося з першого разу.
Перші тижні – час пізнавати одне одного
Перший час вдома – це час, коли дитина й дорослий поступово пізнають одне одного. Дитина вчиться показувати, що їй потрібно, а батьки – розпізнавати ці сигнали й відповідати на них. Із таких маленьких моментів поступово народжується відчуття безпеки та надійна прив’язаність.
«SAFE Надійна освіта для батьків» – книжка, що допомагає по-іншому подивитися на перші місяці життя з дитиною: зрозуміти потребу немовляти в прив’язаності, навчитися помічати його сигнали, бути чуйними до них і побачити, як власний досвід батьків може впливати на стосунки з дитиною.
Залишити відповідь