Історія написання «Літачка-вибачайки». Дебора Макнамара

«Літачок-вибачайка» створений за мотивами реальної історії, яка трапилася з моєю 4-річною донькою-фантазеркою Меделін. Літачок здійснив свій перший політ після палкої суперечки між моїми двома дітьми через повітряну кульку. Через десять років я запитала Меделін, як вона придумала «Літачка-вибачайку». Вона відповіла: «Все, що я знаю, це те, що я не хотіла вибачатися, і це було перше, що спало мені на думку». Я вдячна Меделін, що вона поділилася зі мною цією історією, і я все ще дивуюся силі уяви 4-річної дитини.

Те, що маленькі діти сперечаються одне з одним, не новина, тим більше, що вони стають більш рухливими та вольовими у своїх діях. Шукаючи в інтернеті стратегії для вирішення конфліктів між братами й сестрами, часто ви натрапляєте на суперечливі рішення й підходи. Це не дуже корисно для батьків, які вважають конфлікт між братами чи сестрами зухвалою поведінкою. Батьківські захисні інстинкти та емоції можуть легко вийти на поверхню, коли хтось із їхніх дітей постраждає, незважаючи на те, що підбурювачем є інша їхня дитина.

Підхід, який я використовувала, щоби допомогти своїм дітям вийти зі сварки в «Літачку-вибачайці», був результатом моєї роботи з Гордоном Ньюфелдом, всесвітньо відомим психологом, директором Інституту Ньюфелда та співавтором книги-бестселера «Тримайтеся за своїх дітей: чому батьки мають бути важливішими за однолітків» із Габором Мате. Ґрунтуючись на науці про розвиток, Інститут Ньюфелда прагне допомогти відповідальним дорослим зрозуміти своїх дітей за допомогою інтегрованого підходу, який ґрунтується на теорії прив’язаності. Свою теоретичну модель Гордон Ньюфелд створив на основі багатьох дисциплін — від нейронауки до психології розвитку. Він надає дорожню мапу для розуміння того, як протікає дорослішання людини від народження до дорослого життя, а також того, як ми самі можемо бути недостатньо зрілими з багатьох причин.

Мені пощастило дізнатися про Гордона Ньюфелда, коли мої діти були маленькими, і відтоді я взяла цей підхід за основу у своєму батьківстві. Як спеціалістка з розвитку та викладачка Інституту Ньюфелда, я зосередилася на створенні умов для здорового зростання. Це передбачає зосередження на сильній прив’язаності до дітей і збереженні їхніх сердець м’якими. Обидві ці галузі (і багато іншого) викладені в моїй першій книжці «Спокій. Гра. Розвиток: як зрозуміти дошкільнят (або тих, хто поводяться, як дошкільнята)».

Ми всі хочемо виховати соціально відповідальних дітей, але тільки, коли я почула, як Гордон Ньюфелд сказав: «Ви можете змусити дитину вибачитися, але ви не можете змусити її відчути докори сумління», мені спало на думку те, чого ми насправді хочемо — це турботи. Коли я розмірковувала над нинішніми методами виховання дітей із цієї точки зору, стало очевидним, що ми заохочуємо дітей демонструвати, а не відчувати докори сумління. Такий підхід висміює місію справжнього вибачення або навіть наші почуття.

Гордон Ньюфелд придумав фразу: «Чи відчуваєш ти докори сумління?», яку я використовувала зі своїми дітьми, як описано в «Літачку-вибачайці». Ця фраза має на меті спонукати дитину звернути увагу на те, чи є в неї емоція турботи. Вона гарантує те, що коли дитина просить вибачення, це відбувається від щирого серця, а не тому, що так треба.

Частково причиною написання «Літачка-вибачайки» було занепокоєння, що наші діти втрачають почуття турботи з тривожною швидкістю. Частково проблема полягає в тому, що ми намагаємося навчити дітей почуттям, не сполучаючи їх зі справжніми емоціями. Емпатія та соціальна відповідальність — це більше, ніж просто слова та турбота «на показ». Наша мета –  виховувати дітей так, щоби вони чинили правильно навіть тоді, коли ніхто не дивиться. «Літачок-вибачайка» — про збереження духу турботи в наших дітей та захист вразливості, яка виникає, коли ми турбуємось одне про одного.

У вихованні дітей часто виникають складні моменти, коли фрустрація заволодіває нами й нашими дітьми. Я знаю, що якщо ми зможемо пам’ятати про дві речі — важливість правильних стосунків і м’якого серця, ми зможемо безпечно вийти з цього глухого кута.

Зрештою, «Літачок-вибачайка» — це історія про те, що стосунки є домівкою людського серця, і я сподіваюся, що вона принесе вам стільки ж радості та насолоди, скільки й нашому дому.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *