Як часто ви чули фразу – всі психологічні проблеми мають корені в дитинстві? Впевнена, що дуже багато разів. Та чи насправді наше дитинство, світогляд наших батьків та їх методи виховання визначають наше майбутнє? Я думаю, що так – визначають, хоча й не на всі сто відсотків. Ми всі змінюємося протягом життя, трансформуємо і розширюємо свій світогляд, самі обираємо чим займатися і як проживати життя. Але наш вибір багато в чому залежить від того, як нас виховували в дитинстві й від можливостей наших батьків. Досить часто діти обирають професію батьків, або йдуть навчатися до ВУЗу який вони порадять. Але навіть коли ми самостійно обираємо професію ми все одно керуємося цінностями, які прищепили нам батьки.
Так, наприклад, маємо умовну дівчинку Оксану, яка народилася в 90-х, в райцентрі й виховувалася у звичайній середньостатистичній сім’ї – мати працювала в лікарні, батько – слюсарем в майстерні. Вони жили в одному будинку з бабусею, яка любила розповідати про щасливе життя в СРСР та обговорювати з подругами розбещеність сьогоднішньої молоді. З першого класу Оксана була сумлінною ученицею і щороку приносила додому похвальні грамоти за відмінне навчання. Вона ще в першому класі знала, що закінчить школу з золотою медаллю, тому що так сказала бабуся. Але уявлення не мала навіщо їй та медаль і, як вона може знадобитися в реальному житті. Починаючи з середньої школи Оксана ходила на олімпіади, майже з усіх предметів, тому що вчителі казали йди – вона йшла. Часто навіть займала призові місця. Найбільшим її успіхом стало 2-ге місце на обласній олімпіаді з історії у 10-му класі. Але жодного разу їй так і не вдалося потрапити на всеукраїнську олімпіаду, хоча така мрія у неї була. Через зайнятість батьків вихованням дівчинки займалася переважно бабуся. Тож, крім того, що треба добре вчитися Оксана ще з дитинства знала, що треба берегти незайманість до весілля.
Коли Оксана закінчила школу і треба було вибирати майбутню професію дівчина поняття не мала чого вона хоче. Вона точно знала, що не хоче вступати до медичного чи педагогічного. А от чого вона хоче зрозуміти не могла. Та і її бажання були не дуже важливі, оскільки батьки не могли оплатити її навчання. Тож вибір її обмежувався тільки ВУЗами в які в неї теоретично був шанс поступити на бюджет. Оксана спробувала визначити який зі шкільних предметів вона знає найкраще. Але такого не виявилося. Увага дівчини завжди була розфокусована на всі шкільні предмети, вона намагалася добре вчити все, але звичайно глибоко знати всі предмети неможливо. Таку розфокусованість підтримувала всі шкільні роки в дівчинці бабуся. Вона дуже любила показувати Оксанині грамоти з олімпіад своїм подругам. І звичайно їй приємніше було показувати з десяток грамот з районних олімпіад, ніж, наприклад, одну з всеукраїнської. Поруч з дівчиною ніколи не було людини, яка сказала б їй, що краще зосередитися на вивченні чогось одного ніж намагатися охопити все відразу. Так Оксана опинилася в одному з найменш популярних ВУЗів обласного центру і 5 років опановувала спеціальність, навіть не розуміючи чим вона буде займатися на майбутній роботі.
Ще під час навчання в університеті Оксана часто чула від своєї сусідки по кімнаті в гуртожитку, що після закінчення ВУЗу прийдеться повернутися додому в село так, як найти роботу без досвіду неможливо, а немісцевим ще й скажені гроші за квартиру платити треба. Але Оксана чомусь вірила, що якимось чудом після випуску знайде роботу і залишиться жити в місті. І як ви думаєте склалося подальше життя Оксани?
Після випуску з університету вона таки знайшла роботу. Звичайно це була робота найманим працівником. Адже те, що вона може створити свій бізнес дівчинці з райцентру, єдиними знайомими бізнесменами якої були продавці одягу на місцевому ринку, навіть в голову не приходило. Та й цих підприємців її бабуся називала не інакше як спекулянтами. Про існування фрилансу дівчина навіть не чула. Подружка по гуртожитку, до речі, одразу після випуску таки поїхала додому в село – адже мала установку від батьків, що в місті знайти роботу нереально, тому й не намагалася її шукати. Оксана понад шість років працювала в офісі й вважала себе досить щасливою та успішною. Але одного разу коли їй було вже 27 дівчина задумалася чи справді вона має майбутнє в тій сфері в якій вона працює, чи справді робота з 9-ї до 18-ї це те про що вона мріяла. І відповіді на ці питання її не порадували. Інтернет і соцмережі показали їй сфери в яких би вона хотіла розвиватися і можливості якими вона б могла скористатися. Вона зрозуміла, що хоче мати свій бізнес і це вже не виглядало для неї чимось фантастичним. Працюючи в офісі й паралельно навчаючись, потім паралельно здобуваючи досвід в іншій сфері Оксана таки змогла на своє тридцятиріччя подарувати собі звільнення з найму і відкрити свій магазин одягу в інстаграм.
А як же склалося сімейне життя Оксани запитаєте ви? Та ніяк. Під час навчання в універі вона добре пам’ятала настанови бабусі й навіть не ходила на побачення. Спочатку берегла цноту, а потім зрозуміла, що всі дівчата її віку вже її втратили і ні з ким не зав’язувала стосунків, тому що соромилася будь-кому розповісти про те, що їй уже за 20-ть, але вона все ще цнотлива. У 24-ри роки вперше закохалася і все-таки позбулася цієї проблеми з вдвічі старшим за себе одруженим чоловіком. Протягом наступних років намагалася побудувати стосунки, але не маючи досвіду нічого не виходило. У Оксани було дуже багато перших побачень і дуже мало других. Вона уявлення не мала про що на тих побаченнях говорити, як показувати свої емоції й взагалі як взаємодіяти з чоловіками, щоб вони захотіли створити з нею сім’ю. Коли почала будувати власний бізнес то й зовсім перестала про це думати й змирилася з тим, що може ніколи не зможе побудувати власну сім’ю.
Чи могла Оксана після закінчення універу хотіти відкрити свою справу, а не шукати роботу в наймі, якби в її сім’ї не культивувалося поняття, що всі бізнесмени це крадії й спекулянти та, що побудувати бізнес не маючи дуже багатих і впливових батьків неможливо? Чи могла вона віддати перевагу спілкуванню з однолітками перед зубрінням уроків, якби не нотації бабусі про розбещеність? Чи могла б вона маючи досвід хоча б якихось стосунків в юності більш успішно комунікувати з чоловіками з метою створення довготривалих стосунків в більш дорослому віці. Очевидно, що відповідь на всі ці питання так.
Розглянемо інший приклад – дівчинка Марійка, жила в обласному центрі й виховувалася матір’ю одиначкою. Ще з дитинства дівчинка знала, що всі чоловіки погані, жоден з них не заслуговує на довіру. Вона спостерігала за тим як мати працює на 2-х роботах намагаючись дати їй все необхідне для життя і тихо ненавиділа батька, якого жодного разу не бачила. На вихідні дівчинка їздила до бабусі, яка жила за містом в дачному кооперативі. Бабуся також жила одна і так само як і мати не вірила в можливість побудови довготривалих стосунків. Вона завжди казала Марійці, що та в неї справжня красуня і що коли виросте то відбою не буде мати від кавалерів. Головне, щоб вона обрала того хто після народження дитини хоча б аліменти платити буде, а не зникне безслідно. Про те, що Марійка може створити повноцінну сім’ю і може бути щасливою в шлюбі чомусь навіть мова не йшла.
Не встигла дівчинка закінчити школу, як слова бабусі почали справджуватися – відбою від кавалерів і справді не було. Добре пам’ятаючи настанови матері й бабусі дівчинка шукала серед них не майбутнього чоловіка і мріяла не про щасливу сім’ю. Адже ще з дитинства зрозуміла, що не варто хотіти того, що все одно не можливо отримати. Так вона прийняла рішення, що завдяки своїй привабливості зможе керувати чоловіками й помститься їм за всіх ображених жінок. Вона вирішила, що кохання то для слабаків, а вона буде отримувати від стосунків тільки максимальний зиск. Її схема виявилася досить дієвою. Так завдяки своїм першим стосункам з вдвічі старшим одруженим чоловіком отримала змогу закінчити один з найкращих ВУЗів міста. Адже для нього заплатити за її навчання було не проблема. Завдяки іншим стосункам отримала квартиру в центрі міста і посаду в престижній фірмі. Так подорожуючи від одного чоловіка до іншого, а іноді навіть крутячи романи з декількома чоловіками паралельно Марійка у свої тридцять років мала і можливість подорожувати, і інстаграмну квартиру, і успішний бізнес. Та чи була вона щасливою? Думаю на це питання не могла відповісти ні сама Марійка, ні її психолог, до якого вона змушена була звернутися через затяжну депресію.
Чи могло її життя піти по іншому сценарію? Чи були серед натовпу її прихильників хлопці з якими можна було побудувати довготривалі стосунки, хай і не на таких вигідних умовах. Та напевно були. Але виходячи з установок, які їй нав’язали батьки дівчина шукала зовсім іншого й отримувала саме те чого хотіла. Але чи могли її бажання бути іншими, якби вона виховувалась, наприклад, в повній сім’ї й змалечку не слухала розповіді про те, які чоловіки негідники?
На завершення хочу сказати, що все що ви говорите своїм дітям матиме безумовний вплив на їх майбутнє. Можливо вони виявляться достатньо сильними, що перемогти цей вплив, а можливо й ні. Тому не проєктуйте свій світогляд і свої стереотипи на дітей. Вчіть їх аналізувати, перевіряти інформацію та самостійно приймати рішення. Так, звичайно неможливо не вливати на життя та розвиток своїх дітей. Але можна хоча б постаратися, щоб цей вплив був позитивним.
Допоможе вам у цьому книга “Спокій. Гра. Розвиток. Як зрозуміти дошкільнят” Дебори Макнамари
Перша історія – про мене. Наскільки розумію, вона мегапоширена, – раз було обрано саме такий сюжет. І це невимовно боляче. Підростає донечка і я щиро хочу, щоб її доля склалася інакше. І дуже старатимуся. Книгу замовила. Спасибі за пораду.